ОБРАЗИ МУЖНІХ ТРОЯНЦІВ НИЗА Й ЕВРІАЛА. Перероблена з давньоримської поеми в гумористичному ключі, українська «Енеїда» Івана Котляревського насичена численними об­разами: це і троянці на чолі з Енеєм, і боги Олімпу, і жіночі персонажі. Спочатку складається враження, що автор де незлобиво, а де й із сарказмом осміює недоліки та явні вади своїх героїв. Але це не так. У творі знайшлося місце розповідям про подвиги, показу справжньої мужності та дружби.

На думку одразу спадають образи Низа та Евріала — «в службі вірні козаки», два вірних товариші, земляки, що разом завербували­ся до Енеєвого війська. Вони — сильні, відважні, хоробрі, головне для цих двох персонажів — «загальне благо», заради якого ладні хоч у вогонь, хоч у воду.

З рідних в Евріала є тільки старенька мати, а в Низа взагалі ніко­го немає, тому зрозумілою є відчайдушність, з якою вони вирішили будь-що пробратися у ворожий табір. Прояснює ситуацію й розповідь Евріала про батька, «сердюка опрічного», що велів синові: «Умри на полі, як герой».

Де общее добро в упадку,

Забудь отця, забудь і матку,

Лети повинность ісправлять…

Так Евріал відповідає на прохання Низане йти у лабети ворога (адже в Евріала є мати). І поплатився за свою відчайдушність, опинившись у руках ворога.

Низ же, побачивши любого побратима в полоні, не може не кину­тися на допомогу, пам’ятаючи власні клятви:

Від тебе не одстану зроду,

З тобой піду в огонь і в воду,

На сто смертей піду з тобой.

Зрозумівши, що Евріал загинув, вірний побратим «осатанів» і сам-один пішов на ворога. Він не зрадив ідеалам вірності, дружби, до кінця відстоював принципи порядності та відваги.

Більш суперечливим у плані героїзму є центральний герой по­еми — Еней. Він показаний то відчайдухом, сміливцем, то боягу­зом і ледарем. І все ж таки цей образ викликає щиру симпатію у читачів твору, адже він і «моторний», і «гарний», і «проворний», і «хлопець хоч куди козак». Та й у другій половині поеми він, попав­ши у вир воєнних сутичок, змінюється. Він уже хоробрий воїн, відпо­відальний за своє військо, відважний козак. Він б’ється до останньо­го, а його швидкість і вправність у бою автор порівнює з вихором у пісках пустель. Водночас він схильний до добрих учинків, щедрості, правди. Отже, критики недарма називають Енея збірним образом запорозького ватажка.

Іван Котляревський не випадково приділив увагу в поемі войов­ничо-героїчним образам: метою написання твору було пробудження національної гордості в українському народі, яка майже заснула після зруйнування Запорізької Січі.