І. Котляревський по-своєму осмислив і передав образи троянців, запозичені з Вергілієвої «Енеїди». Зобразивши українське життя, хоч і прикрившись давнім відомим сюжетом, автор зобразив своїх героїв козаками. На початку поеми є характеристика Енея:

Еней був парубок моторний

І хлопець хоч куди козак…

Він мав неабиякі організаторські здібності, бо зміг зібрати переможених троянців і умовити їх відправитися в далеку подорож. Крім того, що Еней проворніший і завзятіший від усіх, разом зі своїми троянцями, що часом навіть отримують у І. Котляревського українські імена (наприклад Охрім, Тарас), він п’є, гуляє, а разом з тим і забуває про своє високе покликання, відповідно якому Еней повинен заснувати Рим, тобто стати родоначальником римлян.

Образи Енея та троянців в «Енеїді». Еней зображений як справжній бабій, бо коли він дізнався про самогубство Дідони, яку підступно покинув, то тільки цинічно зауважив:

Нехай їй вірне царство,

Мені же довголітнє панство І щоб друга вдова найшлась!

Еней і троянці виявляються справжніми боягузами, коли потрапляють у бурю. Вони зовсім не схожі на тих героїв, яких оспівує знаменитий Вергілій.

Але поступово поведінкатероїв починає змінюватися. У війні з латинцями Еней розкривається як полководець, якого турбує доля усього війська, який відчуває свою відповідальність за інших:

Еней один не роздягався,

Еней один за всіх не спав;

Він думав, мислив, умудрявся (Бо сам за всіх і одвічав)…

Наприкінці поеми Еней постає як воїн, шо наділений надприродною силою. Троянці теж зображуються не як п’яниці і гуляки, а як патріоти і віддані воїни. Прикладом відданості і самопожертви є подвиг Низа і Евріала. Вони пробираються вночі у табір ворога і влаштовують там різанину, але втекти їм не вдається. Низ і Евріал були побратимами, зовсім як запорозькі козаки. Низ, побачивши смерть свого побратима, помстився за нього, але і сам загинув.

Наприкінці поеми у сцені поєдинку Еней змальований в образі Нечеси-князя, а це вже є найкращою його характеристикою.

Таким чином, Еней і троянці за своїм побутом, пригодами, традиціями, характером нагадують українських запорожців. І хоча у першій половині поеми вони зображені у бурлескному плані, та у другій автор описує їх як героїв. У цьому виявилася його симпатія до козаків, які переслідувалися Катериною II, що зруйнувала Січ, і запорожцям, мов тим троянцям, довелося шукати собі іншої землі.