Образ «Ярославни» у «Слові…» глибоко ліричний, про­йнятий ніжністю і ласкою, овіяний думкою про мир, спокій, домашнє вогнище. В ньому втілена печаль і турбота вітчиз­ни про своїх воїнів. Це глибоко поетичний образ жінки, уособлення подружньої вірності, моральної чистоти. Вкар­бовується в пам’ять юна постать у Путивлі на валу; вся вона – жіноче чекання, тривога, вболівання і скорбота.

Як відомо, література давньої Русі не знала відверто ви­гаданого героя, і Ярославна – це історична особа, але разом з тим вона – художній образ, створений автором «Слова».

Ярославна постає перед нами не як княгиня, а як зви­чайна руська жінка, що гаряче любить свого чоловіка-вої- на, свою батьківщину. Її плач за чоловіком – це плач русь­кої жінки, яка в особистому горі вболіває за долю не лише Ігоря, а й жаліє його хоробрих воїнів; вона згадує і успіш­ний похід Святослава Київського проти половців:

Широкий Дніпре, не малий!

Текучи в землю Половчана, Носив єси на байдаках На Половчан, на Кобяка Дружину тую Святославлю… «

Поразка Ігоря – горе всього руського народу. Тому хви­люючий ліризм плачу Ярославни набуває широкого гро­мадського, патріотичного звучання.

Ідучи за народною поезією, автор слова уподібнює Ярос­лавну зозулі:

Полечу,— каже,- зигзицею,

Тією чайкою – вдовицею,

… і на тілі

На княжім білім, помарнілім

Омию кров суху, отру

Глибокії, тяжкії рани.

Природа, до якої звертається Ярославна,- руська при­рода, сповнена могутніх стихій і сил, які персоніфікують­ся, набувають людських властивостей. Саме їх – вітер, Дніпро, сонце – вона закликає, просить, благає допомогти Ігореві повернутися з полону, пощадити його воїнів.

ВітриЛо, вітре мій єдиний,

Легкий, крилатий господине!

Нащо на дужому крилі На вої любії мої,

На князя, ладо моє миле,

Ти ханові метаєш стріли?

Природа ніби відгукується на її пристрасні слова – Ігор тікає з полону; йому допомагають і ріка Дінець, і очерети, і різноманітне птаство. Він повертається, щоб знову захи­щати рідну землю.

Ярославна – мудра жінка. Вона викликає у нас захоп­лення своєю ніжністю, беззахисністю і в той же час силою духу. Для мене княгиня не просто дружина Ігоря. Я спри­йняв цей образ в єдності з образом Руської землі.

Образ Ярославни пробуджує у нас кращі помисли, на­дихає на чисті стосунки, на героїчні вчинки. Він належить до найблагородніших і найдовершеніших жіночих образів у світовій літературі. Високі людські почуття, тонко підмічені і відтворені автором «Слова…», витримали ви­пробування часом. Пройшовши крізь віки, Ярославна хви­лює і сучасного читача своєю моральною силою, благород­ством, чистотою.