Образ Яреми Галайди. Що є критерієм вірогідності історичної літератури? Може, точний добір фактів і дат? Або справжні, славнозвісні персо­нажі? Чи, може, побут та колорит епохи? Поема “Гайдамаки” будуєтьсй Шевченком на історично обґрунтованому матеріалі, з одного боку, і на народній пам’яті, — з іншого. Пісні й думи про гайдамаків не обов’язково містять певні дати та реалії, але сповнені того, що зветься духом часу, історичної правди. Не те  щоб “так було”, але “так могло бути”, “так мало бути”…

Ярема Галайда, герой поеми Т. Г. Шевченка “Гайдамаки”, існував насправді. Ім’я його збереглося в народних піснях.

Та чи було його життя саме таким, як описано у поемі? Чи був він саме таким, питаємо ми себе. І відповідаємо: він мав бути таким — бо це козак, борець, уболіваючий за народ та батьківщину, для якого по-перше — Україна, а вже потім — особисте щастя, якщо Бог дасть.

Поет розповідає про Ярему співчутливо. Сирота, наймит у корчмі, цілком залежний від хазяїна, він не жорстокий і не замкнений. Серце його відкрите, в ньому живе кохання до дочки титаря, чорнобрової Оксани. А ще — жаль до тих, хто скривджений несправедливо, хто не має ні долі, ні волі. Ніко­ли він не засмучується над власним життям, але над образою інших “тихенько заплаче”. Це сльози безсилля, він нічим не може допомогти. Ярема “багатий на лати” та на “дрібні сльо­зи”, але справжнє його багатство — щира душа, любов до дівчини, талант та пісня.

Епізод, де Ярема, очікуючи Оксану, співає, сповнений тепла. Ніжність бринить у пісні хлопця, він звертається до коханої “серденько, голубко, пташко”.

Вийди, серденько —

Я виглядаю,

Виглянь, голубко,

Та поворкуєм…

А життя тче полотно долі по-своєму. Чи можна лише співати та кохатися, коли

Горить Сміла, Смілянщина

Кров’ю підпливає.

І Ярема йде до гайдамаків, щоб разом з ними помститися кривдникам України.

Гомоніла Україна,

Довго гомоніла,

Довго, довго кров степами

Текла-червоніла.

І ніжний та добрий Ярема стає грізним месником. Він метиться тим, хто вкрав його щастя, бо, приставши до гайда­маків, він довідується, що батька Оксани замучили конфеде­рати, а дівчину забрано на ганьбу та розвагу ляхам. Як у епічного легеня, прокидається в ньому лють та велика сила. Коли б’ються гайдамаки з панами,

…Ярема — страшно глянуть —

По три, по чотири Так і кладе.

Шевченко малює образ героя, акцентуючи увагу читача на романтично перебільшених якостях богатиря. Але Ярема Галайда — не книжковий лицар, він справжній козак. Такі усі в гайдамаках, проміж ними Ярема — “хлопець звичайний”. Він син народу, його плоть і кров, він вірний собі і народові.

Тому і ватажок гайдамаків славетний Максим Залізняк ви­знає його за сина:

Придбав Максим собі сина

На всю Україну.

Хоч не рідний син Ярема,

А щира дитина.

Ярема знаходить свою кохану, відбиває ЇЇ у ворогів, рятує від вогню. Молоді вінчаються. Але Ярема дав присягу, і тому лишає дружину, вертається до гайдамаків. Весілля продовжу­ють на пожарищах Уманщини, караючи ляхів.

Народна пам’ять — як грохот, в якому миють золото. Тільки справжні герої лишаються у піснях та спогадах. “А в нашого Галайди хата на помості,” — співають кобзарі. Т. Шевченко узяв за основу своєї героїко-романтичної поеми життя тих ге­роїв, яких вибрав сам народ. Тому й образи “гайдамаків” пере­живуть зміну літературних стилів та історичних формацій.