Образ “високого неба” в романі Л. Толстого. Неправда, що в людини немає душі. Вона є, і це те добре, прекрасне, велике, що має людина. Пізнати, зрозуміти чиюсь душу дано не всім. Наука про душу, мораль, моральність (а ці поняття нерозривно пов’язані) — найбільш цікава й складна. І є двоє людей, що відкрили її в літературі, зробили длянеї те ж саме, що Архімед — для фізики, Евклід — для геометрії. Це Ф. М. Достоєвський і Л. М. Толстой. Головною темою творчості Ф. Достоєвського була страждаюча людина, тобто людина, що знаходиться в тому стані, коли її душа не захищена, відкрита, коли її індивідуальність знаходить найбільш повне вираження. Л. Толстой пішов далі, використавши надбання свого попередника. Він показав життя у всьому його різноманітті, і в той же час головною темою його творчості залишалася людина, її внутрішній світ.

Роман Л. М. Толстого “Війна і мир” можна назвати “енциклопедією людини і життя”. Письменник показав на сторінках книги все, з чим стикається людина: добро і зло, кохання і ненависть, мудрість і глупоту, життя і смерть, війну і мир. Але чи тільки в тому велич генія Л. Толстого, що йому вдалося, глибоко осмисливши все, з чим зустрічався на життєвому шляху, дати розгорнуту картину життя людей із його сумом і радощами?! Великий Толстой не був би великим, якби він не проник глибше, у саму суть речей. Він не тільки зобразив визначні явища в житті людини й людства, але й розкрив причини цих явищ, таємні джерела явних рік.

“Війна і мир” — твір філософський. Особливість Л. Толстого як мислителя в тому, що він утілює свої ідеї у виключно ясній формі і в той же час змушує читача думати над книгою, ніби брати участь у подіях, що описуються.

Толстой-філософ помітно вплинув на Толстого-психолога й художника. Не випадково одним з основних правил, яких дотримувався письменник під час роботи над своїми творами, було ні в чому не відступати від життєвої правди — того, що є основою справжнього мистецтва. Толстовські герої — не “герої” у тому значенні, яке ми звичайно вкладаємо в це слово. їхні образи намальовані виключно правдиво, життєво.

Стосовно “Війни і миру” більше, ніж щодо будь-якого іншого твору, можна вжити слова: “Життя народу — один із головних героїв роману”. І усе ж, як у будь-якого автора, у Л.Толстого є улюблені герої: П’єр, Андрій Волконський, Нат.аша Ростова, Марія. У цих образах письменник показав людський ідеал, яким він його собі уявляє. Ні, ідеал не в розумінні “ходяча чеснота”, образ вигаданий і безплотний. Толстовський ідеал сприймається зовсім інакше: це людина, “у плоті і крові”, якій не чуже ніщо людське, яка може помилятися, радіти і розчаровуватися, яка рветься до щастя, — як усі люди. Але, крім цього, у своїх героях Толстой підкреслює найвищу моральність, духовну чистоту, глибину, щирість думок і почуттів, що властиво небагатьом. І не оригінальність, а мудрість і сміливість Л. Толстого в тому, що для нього ідеал чоловіка — це некрасивий і незграбний П’єр, особливо такий, яким ми бачимо його в епілозі (саме П’єр, який зумів знайти однодумців, справу, якій присвятив себе, а не Андрій, розумний, сильний, що так і не знайшов свого місця в житті і залишився самотнім), а ідеал жінки-матері, жінки-берегині — неприваблива й потайна княжна Марія (Наташа добра й чиста, але не позбавлена егоїзму, від якого далека Марія). Письменник, наділивши своїх героїв прекрасною душею, не наділив їх прекрасною зовнішністю і переконливо показав, що перше незмірно вище за друге. Тим самим він кинув виклик усім анатолям і елен, “зірвав із них маски”, нехай зовнішньо прекрасні, і всі побачили під ними потворну душу. Л. Толстой переконує читача в тому, що бездуховність, відсутність ідеалів, віри в добре й прекрасне — найстрашніша вада, яка породжує багато інших. Моральність, чистота душі, справжні ідеали — от що письменник цінує в людині найбільше.

ІЦо ж таке дійсні ідеали, чистота душі в розумінні Л. Толстого? Відповідь на це питання він дає через думки Андрія Волконського після поранення. Істинно прекрасне тільки те, що вічне, переконує читача письменник. А вічне тільки високе небо, яке люди не помічають, про яке забувають. “Усе пусте, усе брехня, крім цього безкінечного неба”. Цей багато в чому символічний образ проходить через увесь роман і має велике значення для розуміння особистості автора, його поглядів, задумів при написанні книги.Цей образ, певне, можна сприймати і символічно. Краса душі, моральність головних героїв роману і самого автора — от їхнє високе небо, те, що робить роман прекрасним і піднесеним, а його героїв — еталоном духовної досконалості й краси.