Образ Тетяни Ларіної за романом Олександра Пушкіна. Є такі твори в художній літературі, в яких зустріч з героєм осяє душу і сповнить її радістю й тривогою. Таке відчуття дарує нам образ Тетяни Ларіної з роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін». Вона, як шекспірівська Джульєтта, стала символом жіночності, безмежної любові й порядності.

Якшо подивитися на історію кохання героїні Пушкіна очима не-упередженого читача, то вона може здатися сентиментально-простою: неподілена любов дівчини, а потім — запізніле прозріння та каяття юнака. Та за цією фабулою ми відчуваємо возвеличення у вірші незвичайної особистості (я б сказала — іскри серед попелу). У звичайному селі серед обмежених поміщиків і пригноблених ними бідняків, серед банальних сільських панночок виріс характер яскравий, сильний, здатний на щастя неподіленого кохання: «Були чужі їй пустотливі розваги», «Вона любила на балконі стрічати сонце в тишині», «їй уподобались романи Ще з юних літ».

Поет неначе готує нас до чогось незвичайного, адже недарма він змальовує образ дівчини у контрасті до інших. Змальовує так, що ми розуміємо: Пушкін гаряче любить свою Тетяну, співчуває їй, але не може відвернути біди. І раптом ти теж починаєш хвилюватися, розуміючи, наскільки прекрасна й беззахисна дівчина у своєму світі!

…Чому — Онєгін? Чому не хтось інший, адже Тетяна росла в оточенні рівних поміщицьких родин? Відповідь проста: адже Онєгін — теж незвичайна особистість, яка виділяється на тлі інших. Тетяна підсвідомо розуміє це, тягнеться до нього, розкриваючи серце… І починається моральний двобій незвичайних сердець: люблячого й холоднокровного. Саме любов возвеличує одне і кидає у прірву інше.

Тетяна піднялася над забобонами, перша освідчилася в коханні, подавши разом зі своїм листом серце на довірливо простягнутії! долоні. Та Євгеній зневажливо-гордо відводить цю долоню і неначе навідмаш б’є дівчину: «Учіться володіть собою». Але Тетяна із понівеченими надіями все одно залишається на п’єдесталі свого кохання. А от Онєгін морально падає, і падіння це ускладнюється вбивством Ленського. Двобій двох сердець закінчується перемогою Тетяни.

І це доводять наступні події, у яких змальовується раптова зустріч Онєгіна з Тетяною у будинку її чоловіка. Перед нами — та ж сама Тетяна: «Зберігся в неї рівний тон, смаку хорошого закон». А ми, неначе німі свідки, розуміємо: це — жінка, шо встояла після тяжкого удару долі, приниження, зневіри, поховання дівочої надії.

Чи це тільки здається, що кохання поховане назавжди? Звісно, воно живе; і Пушкін це підтверджує:

Хто б слід її на самотині

В цю бистру мить не розгадав!

Хто б Тані бідної в княжні,

Смутної Тані не впізнав!

Але вороття немає… Так в образі Тетяни ми відкриваємо ще одну рису — вірність родинному обов’язку над вірністю почуттям, збереження власної гідності. Численні покоління читачок знаходять в героїні риси для наслідування, намагаються бути на неї схожі, вчаться на її вчинках.

Я, звісно, погоджуюся з думкою літературознавців, що головним героєм твору є Онєгін. Але особисто для мене такою стала «Печальна, дика, мовчазлива, Неначе сарна, полохлива» Тетяна Ларіна, тому що сам роман я сприймаю як оду коханню, яке не можна зломити ніякими силами людей і обставин. І тільки «душі прекрасні поривання» Тетяни в змозі не дати загинути святому людському почуттю. Почуттю, що втілює саме життя.