Образ Собору. Собор Паризької Богоматері, або Нотр-Дам де Парі є, ма­буть, однією з найвідоміших монументальних споруд серед­ньовіччя. Такій значній популярності Собор не в останню чергу має завдячувати Вікторові Гюго. Сучасники письмен­ника пригадують, як Гюго, вказуючи на Собор, неодноразово зауважував, що вигляд цієї споруди нагадує першу букву його прізвища, адже “Гюго” французькою починається саме з “Н”. Можна простити письменникові таку досить невинну пиху. Роман “Собор Паризької Богоматері” дійсно є чудовим тво­ром. І завжди, дивлячись на величні башти Собору, люди бу­дуть пригадувати про химерного закоханого Квазімодо та божественно прекрасну циганку Есмеральду.

Нотр-Дам де Парі є типовою спорудою в стилі готики. Цей архітектурний стиль наклав значний відбиток на істо­ричний вигляд сучасної Європи. Для готики характерне по-

ривання у небо, у духовну височінь, поєднане із розумінням того, що небо є недосяжним без земної опори. Готичні спо­руди неначе плавають у повітрі, такими невагомими вони здаються. Але це тільки на перший погляд.

У дійсності Нотр-Дам де Парі споруджувався руками ба­гатьох сотень безіменних майстрів, наділених буйною істинно народною фантазією. Гюго захоплюється дивовижністю ви­творів середньовічного мистецтва, які є водночас оригінальни­ми, неперевершеними, самобутніми. Творіння європейської го­тики не є лише втіленням народного генія. За визначенням Гюго, готичні споруди, насамперед собори, то є “кам’яні книги середньовіччя”, адже за барельєфами та скульптурами, якими щедро прикрашені ці споруди, неписьменний простолюд ви­вчав Святе письмо. Дуже відомим архітектурним елементом Нотр-Дам де Парі є химери — тривимірні скульптурні фігури, які розташовані на фронтоні собору. Химери є втіленням тем­них, але не завжди ворожих сил. Можна замислитися над цим: нагорі католицького Собору вже понад сім століть хижо по­сміхаються ці диявольські створіння. Гюго з великою май­стерністю змальовує образ потворного Квазімодо, який здаєть­ся одним із ‘цих скульптурних чудовиськ.

Нотр-Дам де Парі виступає насамперед центром релігій­ного і громадського життя парижан. Навколо Собору зби­рається і простолюд, який здатен боротися за кращу долю. Також споруда стає традиційним притулком для гнаних: ніхто не має права заарештувати людину, яка переховується у стінах Собору. Водночас Собор Паризької Богоматері є символом гноблення — релігійного і феодального. Квазімодо виступає тут і як той, кого пригнічує неосяжна велич Собору, і як “душа Собору”, за означенням автора. Потворного дзвонаря можна вважати уособленням середньовіччя, а також самого Собору. Есмеральда, в яку закоханий Квазімодо, навпаки, є уособлен­ням життєдайних та світлих сил життя. Дівчину-танцюрист- ку можна вважати уособленням Відродження, яке йшло на зміну середньовіччю. Проте слід додати, що обидві ці куль- турно-історичні епохи минулися, але Нотр-Дам де Парі і досі височить над паризькими дахами.

Роман Віктора Гюго начебто перекидає місток від давноми­нулого до сучасності. За своєї доби письменник виступав про­ти політичної реакції і соціальної нерівності. Роман спов­нений відгомоном революційних подій, свідком яких був Гюго. Саме це вплинуло на зображення простолюду у творі. За Гюго, народ не є лише темним натовпом. Він сповнений шаленої йоді до боротьби та нереалізованих творчих сил. Та час. про­пої иоду ще не прийшов. Автор яскраво зображує штурм І Іорт- Днм де Парі, який є своєрідною репетицією штурму Кастилії І 789 року, коли був покладений край багатостолітньому па­нуванню французької монархії. Коли ж прийде час народу? Гюго відповідає на це запитання: “Коли з цієї вежі вдарять на сполох, коли загуркочуть гармати, коли із страшним гурко­том впадуть стіни, коли солдати і натовп з гарчанням кинуться одне на одного, ось тоді і прийде цей час”.

Гюго не ідеалізував середньовіччя. У романі присутні і висока поетичність, і гаряча любов до Франції, її історії та мистецтва, і зображення темних сторін феодалізму. Створена уявою письменника трагічна історія досі хвилює наші серця. І досі стоїть на тому ж самому місці Нотр-Дам де Парі — вічний Собор, зовні байдужий до невпинної людської метушні.