Образ собору як символ епохи. Роман «Собор Паризької Богоматері» є надзвичайно захоплюючим та довершеним твором і, мабуть, вершиною творчості письменника. Роман можна просто читати як цікавий художній твір, але якщо аналізувати та розглядати його детальніше, можна знайти в ньому безліч філософських питань, етичних та моральний проблем.

Сама назва літературного творуо браз собору як символ епохи вже дає нам змогу сказати багато чого про його проблематику і тему, навіть приблизно визначити головних героїв. Я знаю багато романів та повістей, які називаються іменем головного героя. Це певна іакономірність у літературному процесі. Звісно, головними героями цього роману є Есмеральда, Квазімодо та Клод Фролло, але так само головним образом, на мою думку, є величний собор. Що означає собор у житті народу та в художній літературі? Це символ. Це не просто споруда, яка має чітке призначення. Це символ нації, символ міста, символ релігії та напряму у мистецтві, а іноді — символ цілої епохи. А насамперед — символ душі, величі людського духу, народної моралі та мудрості.

Саме таким постає і Собор Паризької Богоматері в однойменному романі Гюго. Усі події роману відбуваються навколо собору, тобто собор є духовним центром життя героїв. Це велична споруда, яка має надзвичайну, індивідуальну душу, яка ніби живе своїм життям. Я бачив цей собор на фотокартках та картинах, і він дуже вразив мене.

Тематика роману надзвичайно різноманітна. Автор розповідає про Париж, пдається до описів історичних подій, суспільного ладу епохи, розповідає про киття героїв. Квазімодо — зовні потворна людина — глухий, кульгавий, маленький на зріст, але він уособлює одвічні людські цінності: чесність, чистоту, відданість. Клод Фролло виховав Квазімодо, але Фролло все своє життя ставився до юнака дуже зверхньо, грубо. Клод Фролло — священик, але він аж ніяк не є образом любові до народу, просвіти, чесності та стриманості. Есмеральда — красива молода дівчина, у яку закохуються і Квазімодо, і Клод Фролло. Саме не почуття і стає основою конфлікту у творі, через нього читач бачить справжнії сутність героїв, їхні моральні якості.

Гюго наголошує, що зовнішня краса не може забезпечити людині моральних чеснот. Автор, звертаючись до теми кохання, доводить нам, що навіть потворний зовні Квазімодо має величну та чисту душу. Мене дуже вразила кінцівка твору: Есмеральду засудили на смерть і повісили. Автор пише, що на кладовищі, куди звозили страчених, біля тіла Есмеральди було знайдено тіло потворного чоловіка, і у нього не була ушкоджена шия… Гюго не вдається до опису того, як це сталося, але читач здогадується, що Квазімодо просто прийшов на кладовище та помер біля своєї коханої — без жодної причини. Хоча причина була — де справжнє кохання.

Усі події роману дуже схвилювали мене, майстерність автора дає читачам змогу відмути себе свідками зображених подій, ніби побачити все на власні очі..З А над усіма цими подіями — величний та мовчазний собор Паризької Богоматері.