Образ Наталки Полтавки — яскравий тип українського національного характеру. Протягом багатьох століть люди оспівували і уславлю­вали в піснях і віршах образ берегині – матері чи коханої жінки, благословляючи її ім’я. Деякі філософи вважали, що доля жінки – в домашньому господарюванні та мате­ринстві. На їхній погляд, жінка не здатна до великих справ і почуттів. Але українки вже багато століть виявляють і ве­лич почуттів, і талант материнства, і велич справ.

Життя і суспільна діяльність мудрої і справедливої княгині Ольги вивела язичницьку Русь на світову арену. Саме жінка змусила державних мужів рахуватися з інте­ресами її країни, поважати її. Весь світ знає про вродливу українську дівчину, яка полонила серце молодого султана Сулеймана і стала всемогутньою Роксоланою. Перебуваю­чи далеко за межами рідної України, вона сприяла розвитку національної культури, дбала про добробут народу.

Не минуло і сторіччя, як щедра на таланти українська земля подарувала людству чарівну і талановиту Чураївну. Марусині пісні про кохання і вроду і досі бентежать наші серця, наповнюючи їх то смутком, то радістю.

Можна навести чималий список жінок, які уславлюва­ли рідну землю. Це поетеси Леся Українка та Ліна Костен­ко, художниця Катерина Білокур, співачка Раїса Киричен- ко, акторки Соломія Крушепницька і Наталія Ужвій тощо.

Багато діячів культури звертались у своїй творчості до образу жінки. Так, перлиною української літератури стала неповторна п’єса славнозвісного українського письменни­ка і драматурга Івана Котляревського «Наталка Полтавка».

Його героїня наче узагальнила всі найкращі риси жінок, стала ідеалом національного характеру, в якому гармоній­но поєдналися зовнішня краса і багатий духовний світ.

Наталка – добра, ввічлива та чесна дівчина. «Золото – не дівка! – кажуть про неї.- Окрім того, що красива, ро­зумна, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою,… яка трудяща, себе і матір на світі держить».

Тільки заради любої матусі вона погоджується на шлюб з нелюбом. їй притаманна здатність жертвувати собою за­ради інших. Але свого кохання зректися вона не може. Її душа і серце стогнали від болю, бо коханий вже чотири роки, як пішов заробляти гроші на весілля, а його й досі нема. Чекаючи на нього, Наталка благає Бога, щоб її наре­чений швидко повернувся.

«Петре! Петре!., я тебе любила і тепер люблю»,- сумує дівчина.

Наталці властиве почуття людської гідності, вона розум­на і кмітлива. Делікатно, але наодріз проста селянка відпо­відає пану возному, щиро розкриває перед ним своє серце, пояснює, чому вони не пара. Ніжна і сором’язлива, вона впевнена в собі, це допомагає їй не занепасти духом при злиденному житті.

Коли доля знову зводить її з коханим Петром, дівчина бореться за своє щастя. Її не лякає людський осуд, вона залишається з людиною, яку кохає понад усе.

Майже сто вісімдесят років живе на сцені улюблена в на­роді героїня Наталка Полтавка, а краса її невмирущого образу не в’яне, не старіє. Причина безсмертя, очевидно, в тому, що в ній Іван Котляревський блискуче втілив на­родний ідеал української жінки, її моральної краси.

Минали десятиріччя, змінювався суспільний устрій життя, додавав нові риси до соціального обличчя жінки, проте в найістотнішому цей ідеал залишався без змін. Він не став анахронізмом і в наш час. Нам близький і дорогий образ жінки, багатої духовно, чесної, працьовитої і сердеч­ної. З плином часу такі ідеали не старіють, бо вони – за­гальнолюдські і вічні, актуальні для будь-якої епохи.