Образ. Талант Шевченка багатогранний: він був і глибоким ліри­ком, і творцем безсмертних ліро-епічних та епічних поем. Шевченко є автором багатьох дорогоцінних перлин ліричної поезії. Багато його віршів пішли в народ, стали народними піснями.

Свої вірші він називав “думами”, вказуючи цим словом на спорідненість їх з народною поезією. “Думи” виражають за­повітні помисли й прагнення. Поетичне слово автор призна­чає для трудящих України. Покликання своє Шевченко вба­чає в тому, щоб бути народним поетом, адже і своїй збірці він дав назву “Кобзар”, підкреслюючи цим органічний зв’язок її з народною поезією.

Єднання поезії й фольклору особливо виразно підкресле­но в образі Перебенді. Це образ не тільки народного співця, кобзаря, а й натхненного поета. Народний співець Перебендя і — носій народнопоетичних традицій.

Він тісно зв’язаний з масами. Співає дівчатам на вигоні, парубкам у шинку, жонатим на бенкеті, на базарі тощо. Люди люблять його пісні, бо вони розганяють тугу, є виявом народ- : них поглядів на суспільне і родинне життя.

Водночас Перебендя наділений і рисами романтичного по­ета. Він, як двічі підкреслено у вірші, “химерний”, тобто див­ний. “Заспіває, засміється, а на сльози зверне”, “заспіває весіль- ‘ ної, а на журбу зверне”. Перебендя наділений надзвичайними здібностями, він “все знає”, “все чує”, його думка намагається | проникнути в таємниці всесвіту, вона “край світа на хмарі гуля”. І

А в години творчого натхнення він тікає від людей і свої і задушевні пісні співає в степу на могилі, щоб ніхто не бачив,

Щоб вітер по полю слова розмахав,

Щоб люде не чули, бо то боже слово,

То серце по волі з богом розмовля.

Про роль поета в житті народу йдеться не тільки в поезії “Перебендя”, а також і в інших творах: “На вічну пам’ять Котляревському”, “До Основ’яненка”, “Гайдамаки”.

У поезії “На вічну пам’ять Котляревському” соловей-поет виспівує для сиріт, дівчат, і від його щебету “сохнуть дрібні сльо­зи”. В іншій поезії поет мріє писати так, щоб на “ввесь світ почули”. У “Гайдамаках” кобзар співає в бойових лавах по­встанців, надихає їх на визвольну боротьбу, його пісні ведуть народних месників уперед. Це кобзар Волох. Співець, який виражає погляди і прагнення народу. Репертуар його, як і Пе­ребенді, дуже широкий, про що свідчить розмова гайдамаків: “А мудро співає! Коли не послухаєш, усе іншу”. У своїх піснях Волох прославляє боротьбу, яку вів народ в минулому проти турків і татар, проти польської шляхти. Пісні Волоха звернені не лише в минуле, а оспівують і сучасну йому боротьбу, учасни­ком якої є він сам, прославляє ватажка повстанців Максима Залізняка. З’явившись за кілька годин до початку повстання, кобзар супроводить гайдамаків у боях, співає їм пісні, надиха- ючи на подвиги. Образом кобзаря Шевченко підкреслює зв’я­зок поезії з життям і боротьбою народу, велику силу пісні.

Образ Волоха реалістичний, взятий із дійсності. У пояс- неннях Шевченко засвідчив: “За гайдамаками ходив кобзар; його називали сліпим Волохом. (Дід розказував)”. Участь у повстанні 1768 року народних співців і музикантів, які вико­нували роль натхненників, підтверджується історичними да­ними. Тип у селі Кодні разом з селянами, що повстали, було (тричсчіо трьох кобзарів і одного скрипаля. Біля Канева стра­чений бандурист Грицько Кобзар. Волох із “Гайдамаків” був типовим для того часу.

Поезія для Шевченка дуже дорога: це квіти його душі, це рідні діти його серця.

Тема ролі поета в суспільному житті багатьма аспектами перегукується з цією ж темою у творчості Пушкіна. Молодий Шевченко формував свої погляди на поета і поезію під впли­вом передової російської, української та польської літератури.