Образ матері у творах Шевченка. Однією з центральних тем у творчості Шевченка є тра­гічна доля жінки в тогочасному феодально-кріпосницько­му суспільстві. Саме цій темі поет присвятив цілу низку творів, звертався до неї в усі періоди творчості. Доля жінки- матері була добре відома письменникові. З болем у серці він говорив про рідну матір, яку «ще молодою – у могилу нужда та праця положила». Не кращою була й доля сес­тер, до яких поет ставився з особливою теплотою.

Одним із кращих творів про жіночу долю є поема «Ка­терина» . У поемі відтворено одну з характерних рис того­часного суспільства – долю збезчещеної дівчини. Уже по­чаток твору свідчить про те, що для поета доля жінки, матері була дуже близькою. Саме тому з початкових рядків він звертається до дівчат:

Кохайтеся, чорноброві,

Та не з москалями…

Далі розгортається трагічна історія майбутньої молодої матері-покритки. Сумна, з заплаканими очима зустрічає вона чумаків. Під час зустрічі Катерині доводиться проха­ти милостиню, але їй дуже соромно де робити. Вона ви­росла у селянській трудовій сім’ї, звикла до праці, але тепер – на руках у неї ні в чому не винне немовля. Любов до дитини примушує матір перебороти сором. Робити це надзвичайно важко, але іншого виходу немає. Катерина гірко заплакала і пішла своїм важким шляхом.

Побачивши коханого, молода жінка, незважаючи на мороз, роздягнена, боса, вибігає йому назустріч. Вона прагне викли­кати хоча б почуття жалю, якщо не до себе, то до своєї дити­ни. Вона згодна на приниження, готова бути наймичкою, згод­на, щоб її милий з іншою кохався, покинув і забув її, але тільки б не кидав сина. Вона здатна пожертвувати собою, своїм жит­тям, але врятувати від ганьби рідну дитину.

Серед усіх людських законів є один невмирущий у своїй благородності — вміння жертвувати собою. Найвища само­пожертва – в материнстві, бо мати дарує дитині не тільки безмежну любов, віддає все життя, всю себе, кожну мить сердечної теплоти.

Образ матері розробляв Шевченко не тільки в «Кате­рині», а й у багатьох інших творах. Так, головна героїня поеми «Наймичка» Ганна, спокутуючи свій тяжкий гріх, все життя працювала в господі свого сина. І ніхто не бачив тих сліз, ніхто не чув того стогону, коли вона «щовечір, небога, свою долю проклинає, тяжко-важко плаче…»

Дивовижну душевну силу і снагу пробуджує в людині материнська любов. Все своє життя Ганна була біля сина, але не тільки наймичкою, вона любила його мовчки і до кінця днів розплачувалася за помилку молодості. Жер­товність безталанної української матері Тарас Шевченко підносить до рівня найвищих надбань людської душі.

У поемі «Сова» митець змальовує гірку трагедію тогочас­ної української бідноти. Починається твір описом радості матері, в якої народжується син. Для неї він найкращий «на всім світі, на всій Україні»! Мати співає йому пісні, мріє про те, що син буде щасливим, веселим. Вона пишається ним, «як квіткою в гаї». Ось син виростає, і його забирають у солдати.

А у вдови один син,

Та й той якраз під аршин.

Бідна жінка, віддавши «єдиного сина, єдину дитину, єдину надію» («Сон»), стає жебрачкою і божеволіє. Най­мичку, яка постаріла і залишилася самотньою, багаті не хочуть брати на роботу, лають за те, що вона «страшно голосить» вночі і не дає їм спати. Образ сови як символ горя тут набуває особливого значення. Він винесений у за­головок твору, що підкреслює його роль у змалюванні долі солдатської матері, бідної вдови.

Великий Кобзар українського народу низько схиляєть­ся перед образом Матері, який втілював для нього рідну матір, Україну, Пречисту Діву Марію. Матір Божа, яка обе­рігає людей землі,- це узагальнюючий образ усіх матерів.

Схиляючись перед образом матері, створеним Шевчен­ком, Максим Рильський писав: «Такого полум’яного культу материнства… не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу».

Шевченко бачив у жінці духовну красу, обожнювавав мате­ринство, уславлював вірність і щирість. Його невмирущі рядки:

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі –

стали крилатим висловом для багатьох поколінь його співвітчизників.