Образ Кураж — пророча метафора майбутнього Німеччини. До теми війни у XX сторіччі зверталося багато письменників. Серед тих, хто засуджував війну у своїй творчості, є чимало знаменитих імен, але у Бертольта Брехта антивоєнні мотиви посідають особливе місце. З його біографії відомо, що до антивоєнної тематики він звернувся… ще коли навчався в гімназії. Одним із перших творів, що приніс йому слави, була написана 1918 року сатирична «Леґенда про мертвого сол­дата», за яку потім фашистський уряд позбавив Брехта німецького гро­мадянства.

Саме цій темі присвячений один із найпопулярніших і найвідомі- ших його творів — драма-пересторога «Матінка Кураж та її діти», що вперше була поставлена в Цюриху.

П’єсу написано про події 30-річної війни, але досліджуються в ній не події історичного минулого, а, за задумом автора, актуальне для тих часів питання про відповідальність пересічних людей за історію. Зви­чайно, війни починають уряди, але, як доводиться в драмі, часто зви­чайні люди самі шукають у війні можливості влаштувати своє особисте життя, чим і дозволяють політикам здійснювати будь-які злочинні за­думи.

Головна героїня твору Ганна Фрілінґ — маркітантка, війна для неї не горе, а своєрідний зовні мирний бізнес. Її влаштовує, що воєнні дії не вщухають. «Кураж до кінця вірить у війну», — написав Врехт у примітках до п’єси. Навіть страшні втрати (гинуть її діти) не міня­ють ставлення Матінки Кураж, хоча відомо, що вона живе заради них і саме задля їхнього щастя зайнялася цією справою. Вона не помічає і не розуміє, що мимоволі стає причиною їхньої загибелі: під час війни неможливо жити нормальним людським життям.

Швейцеркас, один із синів Матінки Кураж, гине як герой, рятуючи полкову касу. Він робить те, що вважає природним. Але його брат Ейліф так само вважає нормою займатися мародерством у мирні дні, що й стає причиною його загибелі. Ці дві смерті — героїчна й ганебна — різні сторони того самого явища. Трохи складніше з Катрін, яка попри обставини, в яких виросла, починає розуміти злочинність війни. Але Катрін німа, свою позицію вона доводить діями, але не може нікому нічого пояснити словами. Її німота символічна: ті, що намагаються жити війною, однак не почули б думки, що не збігається з їхньою. Та вона здатна зробити інше. Під час зупинки поблизу міста Галле, поки Матінка Кураж торгує, з’являються ландскнехти, що можуть знищити місто, і Катрін б’є у барабан, поки мешканці міста не прокидаються. Тож навіть німа людина може при бажанні щось змінити.

Зі смертю доньки життя Матінки Кураж остаточно втрачає сенс, та що вона робить? Знову впрягається у свій фургон і поспішає за солда­тами!

Прибутки Матінки Кураж не витримують жодного порівняння зі страшними жертвами, які їй довелося заплатити. Отже, причина зовсім не у користолюбстві, на яке ніщо не натякає. І не в тому, що «Людина сподівається на диво, доки триває похід»: дива не сталося. Вона в іншо­му: в моральній капітуляції Кураж перед війною.

У вставних піснях-монологах (зонґах), які були зроблені у вигляді прямого звернення до глядача, Врехт підбиває певні підсумки подіям. Один із зонґів так і називається «Піснею про велику капітуляцію», саме у ній викладено життєву філософію Ганни Фрілінґ:

На жаль, потрібно крокувати,

Чекати і чекати, і чекати!

Настане час, настане строк!

Бо ти ж людина, ти не Бог —

Краще йочекати!

Відсутність віри у власну спроможність щось змінити й змушує «маленьку людину» пристосовуватися до обставин. У цьому конкрет­ному випадку — шукати прибутки на війні, навіть не намагаючись опиратися.

Але цей шлях призводить лише до трагедії. Коли йдеться про війну або інший злочин подібного масштабу, важко провести межу між при­стосуванням і активною співучастю. Філософія капітуляції неминуче веде Матінку Кураж до трагічної розв’язки.

Насамперед проти неї й застерігає Брехт у своїй п’єсі. Доля Матін­ки Кураж перетворюється на метафоричне узагальнення наслідків по­дібної позиції, яку розділяла більшість німців у фашистській Німеч­чині. Не націонал-соціалістів, не когось іншого з чіткими політичними переконаннями попереджав він і закликав замислитися, а пересічних громадян, подібних до Матінки Кураж, яких завжди більшість.

Брехт відштовхувався від того, що глядачі самі повинні визначати свою позицію щодо зображуваних у п’єсі подій і проектувати їх на сучасність. Матінка Кураж не робить жодних висновків із своєї тра­гедії — це мають зробити саме глядачі. Вона лишається засліпленою — але в інших людей розкриваються очі на проблему. На цьому ґрун­тується ідея його новаторського «епічного театру». Достатньо, що її доля викликає у них емоції й уже цим пробуджує активність. Кураж в останніх рядках закликає: «Збирайтеся в похід, всі, хто живі і хто дихає», але для людей, що спостерігали за розвитком подій у п’єсі, цей заклик пробуджує протилежне бажання: не йти у похід, а сказати війні своє «Ні!».