Образ козацького ватажка Гамалії. Кожна країна має свою історію, має її і наша рідна мати Україна. На початку XVII століття українські козаки, її вірні сини, йшли до Туреччини, щоб визво­лити з неволі своїх братів. Не були їхні морські походи загарбницькими, як вважали деякі історики. Хотіли лише козаки зняти кайдани з рук поневоле- них братів. Т. Шевченко, палкий патріот своєї Вітчизни, теж звертається до теми козацьких морсь­ких походів. Вперше ця тема звучить у його поемі «Іван Підкова», де зображено тільки початок похо­ду. А вже поема «Гамалія» — це ціла картина однієї з таких визвольних битв.

Чому ж зібралися козаки у похід? Бо сидять у неволі, в Туреччині, їхні брати, сидять та й сльози ллють: милий боже України!

Не дай пропасти на чужині,

В неволі вольним козакам!

Так співають козаки-сердеги, що навіть приро­да здригається від їхнього співу-плачу. Переда­ють і Босфор, і Лиман, і Дніпро чутку про понево­лення козаків Хортиці з Лугом. І зразу ж почина­ють збиратися волелюбні запорожці визволяти своїх співвітчизників. Пливуть на байдаках, співаючи:

«Не кишені трусить, їдем різать, палить,

Братів визволяти…»

Але їдуть вони не самі, очолює їх Гамалія — вірний ватажок. Він завжди серед козаків, бо відчуває себе рідним батьком для запорожців: «Попереду Гамалія байдаком керує». Ледве сту­пивши на землю турецьку, почали козаки бій, на­магаючись визволити з неволі братів, бій крива­вий та страшний. Багато крові навкруги, тече вона рікою, затоплюючи усе навкруги. Виривається по­лум’я — скрізь пожежі:

Реве, лютує Візантія,

Руками берег достає;

Достала, зикнула, встає —

на ножах в крові німіє.

А серед цього страхіття чути голос Гамалії: «Ріжте! Бийте!» І тут він попереду, і тут він керує боєм, намагаючись якнайскоріше визволити козаків з турецького полону.

Гамалія по Скутарі —

По пеклу гуляє.

Сам хурдигу розбиває.

Кайдани ламає.

І за його голосом йдуть вірні сини-козаки і відбивають полонених.

Посідали запорожці у свої байдаки, повертаються додому з перемогою, з вільними братами. Тому й співають, тому і вихваляють свого ватажка, який зумів організувати їх на таке велике діло, закликав їх до бою своїм власним прикладом, своєю хоробрістю, мужністю:

«Наш отаман Гамалія.

Отаман завзятий,

Забрав хлопців та й поїхав Із турецької неволі Братів визволяти…»

Вдячні козаки своєму отаманові, вдячні за батьківську любов.

Як гімн на честь героя лунає козацька пісня-подяка:

«Слава тобі, Гамаліє,

Що не дав ти товариству Згинуть на чужині!»

Ніколи не забудуть вдячні козаки, кому вони зо­бов’язані життям. А Гамалія, батько запорожців, і повертаючись додому, стереже своїх «дітей», «мов орел орлят», їде позаду, щоб хтось раптом не напав, не міг знищити визволених козаків.

Поема Т. Шевченка «Гамалія» вчить любові до Батьківщини, до рідного народу, до волі. Українсь­кий народ і воля — це єдине ціле. Полон не тільки для козаків, а для всієї України — ганьба, і тому автор нагадує нам про минуле, про подвиги та славу козаків, закликаючи усіх українців ніколи не віддавати рідний народ на поталу ворогам.