ОБРАЗ КНЯЗЯ ІГОРЯ. Одним із найбільш суперечливих та багатогранних образів у давній літературі є образ князя Ігоря з поеми невідомого автора «Слово о полку Ігоревім». У той час, коли письменники віддавали перевагу релігійно-моралізаторським сюжетам, зображенню суто по­зитивних персонажів, він показаний як звичайна людина з її пере­вагами та недоліками.

Історичною основою для «Слова…» став похід князя Ігоря на половців у 1185 році: початок походу, сонячне затемнення під час нього, битва з половцями, полон Ігоря та його втеча з ворожого табо­ру. Автор пояснює: похід почався через бажання молодого правите­ля «слави здобути» та «напитися шоломом з Дону», і це він зби­рається зробити сам, без допомоги князів-сусідів. У його намірах легко побачити честолюбство, прагнення довести свою силу та відва­гу, він не прислухається до мудрих порад, а вже перебуваючи в поході, молодий і гарячий князь не зважає на застереження у ви­гляді жахливої прикмети — сонячного затемнення, яке, за тогочас­ними повір’ями, віщує лихо. Головний герой поеми, переконаний у майбутній перемозі, твердо вирішує йти далі… і розплачується за свою самовпевненість та необачність: військо розбите, а сам Ігор узятий у полон.

Такій «зухвалості» князя є виправдання — його любов до рідної землі, прагнення визволити Київську Русь від нападників. Він небай­дужий до слави, однак справді готовий без вагань віддати життя за свободу дорогого для душі краю. Сміливо дивлячись у вічі смерті, Ігор заявляє: «Лучче ж бо потятим бути, аніж полоненим…» — і це свідчить про лицарський дух головного персонажа. Він не ховається за спинами воїнів, а нарівні з ними вступає в бій, ризикуючи жит­тям, що показує його як видатного полководця:

З вами, русичі, хочу голову свою положити або напитися шоломом з Дону!

Відчайдушну відвагу та мужність Ігоря відзначають і Всеволод зі Святославом, і його воїни, і вся країна. Навіть коли князь попадає в полон, то не зневіряється, а складає план втечі: «Ігор Не спить, Ігор думкою поле міряє од великого Дону до малого Дінця». Йому симпа­тизують і природні сили. Це видно з того, що коли головному герою «Слова…» вдається втекти, рослини, тварини, ріка Донець допома­гають князю дістатися рідного дому. Уся Русь, усі люди радіють поверненню правителя-сміливця, а невідомий автор поеми славить його та осипає похвалами.

Отже, образ Ігоря є багатогранним. Поряд із необачністю, неда­лекоглядністю, упертістю та честолюбством (властивим молодим людям) у натурі князя Ігоря присутні й такі непересічні риси, як патріотизм, відкритість, відвага, відсутність страху перед лицем смерті. Саме тому головний персонаж «Слова…» швидко завойовує симпатії будь-якого читача, саме тому йому симпатизує й невідо­мий автор, який попри Ігореві невдачі пише про нього із захоплен­ням. Сам будучи патріотом рідної землі, невідомий письменник перш за все цінує прагнення князя будь-що захистити Київську Русь.