Образ Йована Дамаскіна. Твір Милорада Павича є постмодерністським і містить образи-символи. Од­ним із таких образів є образ-символ Йована Дамаскіна. Автор розпочинає опові­дання з того, що наприкінці XVIII століття «у Сербію перейшло 800 сербських ка­менярів і мулярів з Осата, й усі 800 — на ймення Йован». Вони були різні, автор називає низку прізвищ: Станаревичі, Лаушевичі, Влашичі, Аксентієвичі, Дмитрієвичі, Ланеричі, Георгієвичі, Вагнери, Майзінгери, Гангстери, Гінтенмаєри, Бауери, Ебени тощо. Вйни «бачили сни п’ятьма мовами», хрестилися на два лади та зводили скрізь православні храми. На їхніх знаменах було зображено циркуль як символ ремісничого цеху будівничих. Уперше ми зустрічаємося з Йовайом, що називався Дамаскіном, у розділі «Обід», де його названо одним із двох найкращих будівничих. Чому? Один з опитаних 800 будівничих так сказав: «…їх двоє найкращих, Один дістав ім’я за Йованом Дамаскіном, який будував храми в серцях лю­дей. Тому й звуть його Дамаскін. А інший за церковним отцем Йованом Лествич- ником, який робив драбини до неба. Дамаскін умів зводити найліпші будинки, а другий був управний у зведенні церков». Отож один мав збудувати дім, а інший — церкву, в якій мала вінчатися донька господаря.

У розмові з донькою господаря ми бачимо спілкування на рівні не слів, а вра­жень, що є послідовністю символів: він подарував дівчині кораблик зі скоринки хліба, а вона (Атилія) сказала: «Щоб знати, чи гарна якась жінка, зачекай, поки побачиш її, коли позіхне, коли засміється або коли заговорить. А надто ж, коли почне при тобі їсти. Тому я не люблю, щоб на мене дивилися, коли я їм. Та цьо­го не любить і мій хорт». Вона була дивна, та він розумів, про що вона говорить, що звуками фортепіано поливає квіти в саду. Вона переконана, що будинки схо­жі на красиві чи нудні листи. Від Дамаскіна вона чекає, аби той збудував для неї дім, схожий на любовний лист. Вона сказала, що хотіла любити і вчилася люби­ти, народивши подумки й викохавши сина, в якого на передпліччі шрам у вигляді заплющеного ока. Потім різким рухом вона відкотила рукав на руці Дамаскіна й побачила на його передпліччі шрам у вигляді заплющеного ока.

А у розділі «Третій храм» ми бачимо Йована Лествичника, що має побудувати храм. Та їх три. Як зрозуміти, який має бути збудовано? З каменю, звичайно. Та його неможливо збудувати, коли «самшит не росте», а значить не росте й загадко­вий храм, намальований бузковою фарбою, — символ вічної загадки. На питання, як добудувати кам’яний храм, Дамаскін відповідає, що храм не буде добудовано, аж доки замовник не згадає, де він нагрішив, і не спокутує гріх. На питання про те, де ж Дамаскін та його товариші будують храм, той відповів: «На небі. Третій храм Йован завжди будує на небі».

Таким чином, ми розуміємо, що образ-символ будівничого Йована — це уосо­блення християнського праведника — будівничого християнської віри. Хоча, зви­чайно, постмодерністський твір не можна трактувати лише однозначно. Ці твори завжди багатопланові, сповнені численних символічних значень, осягнути які од­разу неможливо.