Образ Хоми і Назара. У своїй творчості Тарас Шевченко раз по раз звертався до історичного минулого свого народу, шукав там відповіді на гострі проблеми сучасності. Особливе захоплення в мит­ця викликала доба козаччини своєю героїкою, волелюбни­ми настроями. Тому і показував її часто у своїх творах як взірець життя, гідного людини, утверджуючи необхідність боротьби проти самодержавно-кріпосницької системи, яка принижувала національну гідність, калічила особистість.

Драма «Назар Стодоля» уявно переносить читача в Україну XVII століття. У ставленні героїв до традицій, Батьківщини, до свого морального обов’язку перед народом, його майбутнім і розкриваються характери Хоми, Гната, Назара, Галі, інших персонажів твору. Позитивні персонажі драми не мислять майбутнього без свободи, в якій вони вбачають вищий прояв щастя. Тому корисливість і егоїзм розрахунків Хоми Кича- того, полковника, Стехи вони сприймають як зраду інтересів свого народу, його славних традицій.

Наприклад, для Хоми Кичатого головне – «слава, і по- чот, і червінці». Сам про себе він говорить так: «Хіба ж як говорити про огонь, так і лізти в огонь? Або як про чор­нобриву сироту, так і женитися на їй? Брехня! Від огня подалын. Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторі і млинах, так і будеш чоловіком, а не дураком». Саме тому він наполегливо намовляє Галю виходити заміж за нелюбого і осоружного їй полковника, вихваляючи його на всі застави, а у взаєминах між Галею і Назаром прагне посіяти недовіру. З такої позиції сотник і пояснює свої діла та вчинки. Своєю підлістю він викликає просто огиду. Не зважає навіть на слобідську громаду, наказує челяді гнати в потилицю дівчат і хлопців, що прийдуть колядувати. Ще свавільніший він у ставленні до Галі. «Се ж моя дитина, моє добро, слідовательно, моя власть, моя і сила над нею. Я отець, я цар її»,- самовладно заявляє Хома.

Підлому і корисливому Хомі Тарас Шевченко проти­ставляє Назара, Галю, Гната. Вони сповнені почуття влас­ної гідності, викликають симпатію і повагу своєю рішучі­стю і наполегливістю в боротьбі за своє щастя.

Як же поводить себе Назар, коли розуміє, що Хома Ки- чатий і його, і Галю ошукав? Він у всьому, як то й годиться справжньому козакові, виявляє статечність, повагу до тра­дицій, старших і водночас граничну гідність, безкомп­ромісність, пристрасність: «Люди добрі,-звертається Назар до людей, переконавшись у лицемірств^Хоми,- коли ви не оглухли, так послухайте. Він мене називав своїм сином, а я його своїм батьком, і він се чув тоді, а сьогодні оглух. Де ж його правда? Чи чесний же він чоловік? Правдивий, га?» Як бачимо, Назар не мислить свободи без честі і совісності. Свобода для нього не може бути заплямована безчестям. В іншому разі свобода – не свобода, честь – не честь, щас­тя – не щастя. Вони тоді втрачають свої зміст і принадність.

Читаючи драму Тараса(Шевченка, хвилюючись і пере­живаючи разом з її героями, ми знову переконуємося, що справжні свобода і щастя ніколи не даються легко, а здо­буваються у важких випробуваннях, перебороти які можуть лише сильні люди.