МАЛИЙ ВІЗ

У червні зоряне небо так відбивалося в озері, що саме те озеро здавалося небом: варто пірнути — й полетиш. І Дмитрик полетів, намацав ногою дно неба, розплющив очі. Вхопився рукою за дишель Малого Воза і витягнув його з озера. Прогуркотів небом Великий Віз і заїхав за хмари. А Малий Віз повіз Дмитрика додому.

А вдома він засунув Віз під ліжко, та й ліг спати. Аж раптом закрутилися Возові колеса, і Дмитрик разом з ліжком поїхав у не­відоме.

На Кам’яній горі, біля куреня, сиділи козаки, варили куліш, підкидали хмиз у ватру. Подивилися: на возі — ліжко, а на ліжку хтось спросоння щось лепече. «Ні, — кажуть, — таких, як ти, ми не чекаємо. Лежнів серед нас немає, обійдемося і без тебе… Кінних, піших приймаємо у свій кіш, а ти котися зі своєю «канапою». Там за лісом пани-ляхи п’ють каву, може, тобі до ліжка її подадуть».

Дмитрик розгубився. Йому так хочеться знайти спільну мову з козаками. Почав злазити з ліжка. Воно перехилилось, Дмитрик упав на землю. А Віз, почувши волю, відкотився набік.

Козаки засміялись, кажуть, доведеться тепер Дмитрикові само­му ліжко додому нести.

Дмитрик наївся, перечекав, поки козаки викотили казан, і ска­зав, що має справу до Івана Сірка. Мовляв, посперечалися з товари­шем. Дмитрик казав, що за часів отамана Сірка були в козаків підвоДні човни, а товариш йому не вірив.

Повели тоді козаки хлопчика до ріки. При березі бився об хвилі човен. Він був подібний до великої жовтої черепашки. Дмитрик за­хотів витягнути його на берег — не стало сили, тільки хвиля в очі бризнула. Хотів залізти всередину, та козаки не пускають. Кажуть треба вже у ліжко лягати. Бо скоро вистрелить козацька ракета і його будитимуть. Хлопчик здивувався. Виявляється, у козаків були ще й ракети!

Через кілька днів Дмитрик прийшов до міста. Підгайці — ма­леньке містечко, за годину можна обійти його вздовж і впоперек. Дмитрик по боках не розглядався, зайшов одразу в книгарню і спи­тав книжку про Івана Сірка. Але такої ще не було. Доведеться Дмитрику почекати. Або самому сісти на Малого Воза і самому вируши­ти до Львова.

Обійде Дмитрик усі дев’ятиповерхові будинки — отамана Сірка знайде! Отаман сягне рукою по Великий Віз, і поїдуть вони… Куди? Про це в книжці не буде писатися. Книжка про козаків, а Іван Сірко ще не знає — Дмитрик справжній козак чи такий собі звичайні­сінький шукач пригод.