МИКИТА КОЖУМ’ЯКА
Убивши князя Святослава,

Печеніги раз у раз

Йдуть ордою на Вкраїну,

Раз у раз грабують нас.

 

І тепер їх шатра сірі

Вкрили луг над Трубежем,

Печеніги знов з’явились

І погрожують мечем.

 

Наші ждуть. Але боїться

Печенізький хан іти,

Йому хочеться без бою

Перемоги досягти.

 

Є один вояк у його

Втроє дужчий за вола…

«Хай він б’ється», — хан хитрує

І до князя шле посла.

 

«Чи не викличем ми, князю,

Гніву праведних богів,

Коли річку почервоним

Кров’ю наших вояків?!

 

Краще ми розв’яжем сварку

Славним герцем двох борців:

Коли твій борець подужа,

Я скорюся без боїв».

 

Князь погодивсь, і звелів він

Найсильнішого знайти…

Та на герц ніхто в державі

Не вважається піти.

 

Засмутився Володимир…

Аж прийшов якийсь дідусь:

«Син побореться, мій князю,

І поборе, побожусь.

 

З ним колись ми посварились,

Пам’ятаю, як тепер,

М’яв він шкуру, так, повіриш,

Спересердя всю роздер».

 

Привели до князя хлопця:

Соромливий, мовчазний,

Невисокого і зросту,

Хоч доволі кремезний.

 

«Може, хочеш, князю,

Чи міцна моя рука,

Роздражніть на пробу жаром

Найсильнішого бика».

 

Роздражнили. Бик на хлопця,

Але той схопив за бік

І кавалок м’яса вирвав…

Бик упав і кров’ю стік.

 

«Добре!» — князь сказав до хлопця,

А військам своїм звелів,

Щоб озброїлись і ждали

Щохвилини ворогів.

 

Третій довгий день минає

І ідуть борці на бій,

Князь і хан собі гадають:

«Хто поборе — твій чи мій?!»

 

Печеніг угледів хлопця

І сміється: «От, дурне,

Подолати,побороти

Воно думає мене!!»

 

Не злякався Кожум’яка

І боротися почав.

Повертав борця і важив,

Потім, наче кожу, м’яв.

 

І нарешті, наче бочку,

Ухопив і кинув вмить.

На землі без руху мертвий

Печеніг-борець лежить.

 

І на тім славетнім місці,

Де страшний борець упав,

На тім місці Володимир

Переяслав збудував.