«О мово рідна! Орле скутий!». Мова є ознакою етнічної спільності народу, нації, показником її життєздатності й духовності. Упродовж століть українська мова зазнавала наруги, поневірянь. Її офіційно забороняли укази Петра Першого, Валуєвський циркуляр, Емський указ. Її оголошували «холопською», навіть «неіснуючою». Її свідомо принижували, не допускали до перспективних сфер — науки, техніки, літератури. Та незважаючи на це, вона міцніла, розвивалася — в надзвичайно складних умовах, оскільки завжди бутш люди, які вболівали та боролися за неї. Та наслідки гноблення були неминучі: неповага до української мови частини населення, виникнення «суржику», втрачені мовні багатства й досвід.

Дуже важливо, щоб наша мова розвивалася вільно, адже вона є виразником і уособленріям думки, свідомості народу. Добре, що зараз вона проголошена державною мовою, впроваджується в усі сфери життя. Адже кожна людина повинна відчувати приналежність до роду, до спільноти, до певного народу, який живе на певному куточку землі. Не стане мови — не стане й народу, адже він розді литься, розпорошиться, втратиться між дужчими народами й культурами.

Наша мова надзвичайно багата, барвиста, Це одна з наймелодійніших мов світу, наймелодійніша зі слов’янських мов. Вона має таке ж право на існування як і інші мови. Більше того — вона дійсно існує! І заперечити цього ніхто не може, адже десятки мільйонів людей розмовляють цією мовою, співають на ній, читають, пишуть, учать балакати на ній своїх дітей.

Українська мова ще має подолати величезний, складний шлях до остаточного визнання, до того часу, коли жодна людина не зможе сказати: «Я соромлюся цієї мови, я не буду нею розмовляти». Наша держава дуже довго перебувала під тією чи іншою чужоземною владою, і це не могло не позначитися на ситуації в країні, в тому числі на мовній. Але попри все ми залишалися і залишаємося українцями. Право на це завойоване кров’ю та болем наших пращурів, які століттями боролися за свою землю, віру й мову. Наше завдання тепер: усвідомити: бути українцем — почесно. Тож мусимо насолоджуватися, впиватися теплом рідної мови, всотувати її з кожним словом, з кожним подихом.