Нове слово в українській драматургії. Літературна спадщина І. Карпенка-Карого складається з вісімнадцяти п’єс. Не всі вони однакові за майстерністю, але кращі з п’єс і через сто років не втратили актуальності. Це насамперед написані у вісімдесяті роки XIX століття твори, що глибоко і реалістично простежують, як іде процес капіталізації на селі, як гине душа людська, втягнута у нескінченну боротьбу за гроші та власність.

Для відображення цих явищ І. Карпенко-Карий винаходить нову жанрову форму, так звану “серйозну комедію”. Це було новим словом в українській драматургії, тому що традиційно вона складалася як суто розважальний жанр з комічними трюками, фарсом, придуркуватими персонажами і часто штучною розв’язкою.

Комедії Карпенка-Карого “Хазяїн”, “Сто тисяч”, “Бурлака” наближаються до епічного жанру. Якщо вони смішні, то той  міч сповнений іронії, сарказму, а часом і суму. Тип, що змальовананий у цих п’єсах, — тип нового хазяїна, який ненажерливою пащекою хапає усе, що дає прибуток. Кредо героїв — “з усього треба користь витягать”, “аби бариш, усе можна”. Усе і кидається під ноги молоху наживи: діти, сім’я, власне здоровья. “Хазяйське колесо” чавить і вбиває людей, калічить душу та  долю. Карпенко-Карий пильно вдивляється у механізм обертання того колеса, у логіку та розум тих, хто ним керує. І доходить висновку, що володарі колеса найчастіше і є його першими рабами.

Новим словом в українській драматургії були характеристики ситуацій і героїв, що давалися не прямо, а через систему діалогів та дій. Центром п’єс Карпенка-Карого є не комічний сюжет, а глибока думка, аналіз явищ та законів розвитку життя.