НЕВПИННИЙ БІГ ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ. Розглядаючи мотлох, що зберігався довгий час у дідуся, я натра­пив на старі газети. Не знаю чому, але захотілось їх хоча б побіжно проглянути. Частина статей, наповнених ідеологічним сміттям, про­сто викликала у мене здоровий сміх. Але серед інших побачив я і статтю, присвячену науково-технічному прогресу.

Автор описував новий винахід людської думки — апарат, що здатен передавати зображення на відстані, іншими словами, теле­візор. Я зацікавився, а які ж перспективи розвитку телебачення ба­чили наші предки. Чи всі їх сподівання справдились? Не секрет, що сьогодні телевізор став рівноправним членом кожної родини. Після важкого трудового дня, як правило, саме перед телевізором збирається сім’я для перегляду безкінечних телесеріалів, новин дня й спорту, розважальних телепрограм і тому подібного. Сьогодні телебачення — одне із найвпливовіших джерел інформації. Засобами телебачення рекламуються товари й політики. Телебачення формує суспільну дум­ку. Телебачення бере активну участь у житті сучасного людства. Але з іншого боку, телебачення руйнує це суспільство, оскільки задо­вольняє потреби людей у спілкуванні. Ти можеш не виходити з квар­тири і побачити майже все, що відбувається у світі. Ти можеш не спілкуватися з людьми взагалі, тому що поступово така потреба зни­кає. Твій мозок штурмує такий океан інформації, який ти просто не здатен усвідомити. Тому, мабуть, і обираєш на ринку чи в магазині не той товар, який є насправді якісним, а той, чия реклама тобі більше сподобалась.

Автор газетної статті мріяв, що колись настане час, і кожен з нас на блакитному екрані зможе побачити тривимірне зображення. Хоча насправді це й не потрібно, щоб вразити сучасного невибагли­вого глядача. Він, глядач, захоплений розгляданням яскравих сю­жетів, які ілюструють усі жахи сучасного життя. На екрані теле­візора ти можеш побачити всі, навіть найпотаємніші, сторони людсь­кого єства. Не треба думати, не треба осмислювати, можна тільки споживати.

Ще одне надбання сучасної цивілізації — мобільний стільнико­вий зв’язок. Мобільний телефон став звичним предметом нашого побуту. Ти можеш обирати ту модель, яка задовольняє твої потре­би: маленьку, велику, тоненьку, прикрашену оздобами. Найголов­ніше, щоб вистачило грошей! Мобільний телефон — це дуже зруч­но. Ти можеш зв’язатися із людиною миттєво, навіть якщо вона знаходиться за межами міста або країни. Ти можеш своєчасно вик­ликати швидку допомогу або інші служби. Ти можеш… Ти можеш багато чого. З іншого боку, користування мобільниками віддзерка­лює загальну культуру народу. Сьогодні у нас голосно розмовляти можуть у будь-якому публічному місці, не звертаючи уваги на те, що голосні розмови дуже заважають оточенню. Мода на мобільні поширилась і на школярів. Здавалось, які важливі проблеми можна вирішувати під час уроку? Як доводить практика, таких проблем накопичується багато.

Можна і надалі продовжувати перелік новомодних приладів, які полегшують життя людини у цьому бурхливому світі. Проте пробле­ми впливу науково-технічного прогресу на людство залишаються тими самими. Людина не завжди здатна правильно оцінити винахід та правильно застосувати його. Отже, науково-технічний прогрес мож­на було б оцінити як явище в цілому позитивне, якби воно не було знаряддям у руках найрозумнішої і найнеобережнішої істоти на Зем­лі — людини. Просуваючись у своєму розвитку крок за кроком упе­ред, людина невільно просувається і до своєї загибелі. Для того щоб усвідомити це, можна проаналізувати лише ті техногенні катастро­фи, які сталися протягом XX ст., періоду бурхливого розвитку на­уки й техніки.

Наша пам’ять і пам’ять багатьох наступних поколінь знов і знов повертатиметься до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть, вирвавшись з-під влади недбайливих господарів, загрожува­ла всьому живому й неживому. Колись П. Тичина, перебуваючи на доядерній Чорнобильщині, писав про цю землю, як про щедру на врожаї, гомінку в селянських турботах, де вирувало життя, що не вщухало часом і вночі. Після чорнобильської аварії плодюча колись земля перетворилась на територію відчуження. Тільки немічні старі, які звикли до рідної землі, залишились попри всі заборони. Як тут не згадати слова Л. Костенко:

Загидили ліси і землю занедбали.

Поставили АЕС в верхів’ях трьох річок.

То хто ж ви є, злочинці, канібали?!

Ударив чорний дзвін.

І досить балачок.

Активна людська діяльність призвела до того, що земля почала просто гинути під великою кількістю відходів промисловості й сільськогосподарського виробництва. Гинуть маленькі й великі річки, гинуть Чорне й Азовське моря, гинуть ліси, гинуть птахи й риби. Таким чином, людина сама стає заручником свого ж розуму. З одного боку, вона удосконалює свій побут, а з іншого — просто вбиває землю. Нині жодна людина не має права стояти осторонь екологічних турбот, бути пасивним спостерігачем, бо все менше і менше залишається на нашій планеті місць, де людина почувала б себе у цілковитій безпеці.