Невмирущий образ кріпака-бунтаря. У повісті “Микола Джеря” видатний український пись­менник Іван Нечуй-Левицький розповів про жорстокі часи кріпосництва, змалював боротьбу селян проти своїх гноби­телів. Кріпаки мали одвічне нестерпне бажання скинути ярмо, вирватися з пекла, на яке перетворилося їхнє життя. Автор звертає увагу на умови життя кріпаків. Саме злидні штовхали людей на бунт, і це було шляхом пошуку кращої долі.

Головний герой повісті Микола Джеря — молодий та врод­ливий парубок. У нього засмагле обличчя, рівні брови, чорне волосся. Микола не цурається освіти, його мати доклала ба­гато зусиль, щоб син навчився читати. Микола навчився цій премудрості, і стара Джериха із захопленням розповідала про успіхи сина.

Дуже рано починає Микола Джеря замислюватися над су­спільним устроєм та над життям взагалі. Він намагається зрозуміти, чому одні стонуть у неволі, а інші купаються в розкоші й користуються всіма перевагами, які надає багат­ство. “Нащо то одному чоловіку так багато хліба?” — питає Микола в батька, споглядаючи панські скирти. Головному герою шкода своєї дружини, яка пряде панське прядиво: чому Нимидора працює не на себе, а на когось іще?

Микола Джеря висловлює свій протест не лише на словах. У своїх вчинках він також рішучий і сміливий. Коли осавула замахується на Миколу нагайкою, він погрозливо підіймає свою зброю — звичайний серп. Поступово Джеря починає мріяти про помсту багатіям, які кривдять простий люд і тримають його в злиднях. Так визрівав протест проти знущань людини над людиною.

Миколу висікли. Але він не скорився й “люто показав кулак, обернувшись до панського двора”. Коли осавула вда­рив Нимидору, у Миколи запеклося серце, а в душі заворуши­лася думка помститись. Все це спонукало його до рішучих дій. Разом з іншими селянами ДжерЯ покарав осавулу, але мав після цього тікати від пана. Сцена прощання Миколи з дружиною сповнена справжнього ліризму. Саме тут І. Нечуй- Левицький показує ніжність і силу волі молодого кріпака. Невимовно тяжко Джері кидати рідне село, а головне — ко­хану дружину, яка була половиною його серця. Микола гля­нув на свої верби й, зборовши душевну муку, пішов із села. Він ще не знав, куди приведе його дорога життя.

Кріпак втік на цукроварні. Там доводилося теж виснажли­ві працювати, але зігрівали Джерину душу спогади про рідні місця, про дружину й маленьку доньку. Сумною була допн Миколи: він мріяв повернутися, але не міг цього зробити. На кріпака бунтаря чекала страшна кара за непослух.

Через багато років кріпацтво нарешті було скасовано. Си­ми м дідом повернувся Микола Джеря до рідної хати. На жаль дружина не дочекалася його. Проте постарілий Микола зутрів рідну донечку й онуків. На душі головного героя посвітлішало

Говний герой повісті викликає повагу в читача. Цей кріпак мав почуття власної гідності, якому могли позаздрити багато з вільних них селян. Роки поневірянь не змінили Миколу Джерю  на схилі літ він продовжує боротися з неправдою, до самої  смерті ючи гостру ненависть до гнобителів народу.

“Українське життя — то непочатий рудник, що лежить діч р. під землею”, — писав Іван Нечуй-Левицький. У правоті цих « лін ми можемо впевнитися на прикладі повісті “Микола Джпря”.