НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ СУДОЧИНСТВА В БАЙЦІ. Ще з античних часів жанр байки приваблював митців, оскільки давав можливість у символічній формі подати на суд людський найгостріші моральні проблеми.

Одним із найталановитіших українських байкарів був Є. Гребін­ка. Поета ніби благословив уславлений російський байкар І. Кри­лов: під час святкування сімдесятиріччя він, увінчаний лавровим вінком, почав роздавати з нього по листочку всім присутнім.

Пам’ятний листочок отримав і запрошений на вечір Є. Гребінка. На той момент він вже видрукував двома виданнями байки, які відра­зу стали популярними.

І. Франко підкреслював: «Гребінка йшов шляхом, прокладеним в російській літературі Криловим, але йшов досить самостійно, не наслідуючи Крилова, вносячи в свої байки український пейзаж і світогляд українського мужика».

Основна тема байки «Ведмежий суд» — судове свавілля, яке на той час було гіркою реальністю. Здавалося б, судове справочинство має на меті узгодження й вирішення суперечностей, встановлення істини, покарання порушників закону.

Насправді справи у системі судочинства були далекі від ідеалу. Як правило, рішення судді залежало не від об’єктивних обставин, а від суб’єктивного ставлення судді до учасників процесу. У свою чергу, на рішення судді можна було легко вплинути тому, хто мав вільні гроші. В результаті перемагала не справедливість, а інтереси окремих осіб.

У байці Гребінки суддею виступає Ведмідь, а підсудками Вовки. Хочеться відзначити, що вибір цих тварин був невипадковим, ос­кільки вони втілюють певні риси, притаманні людям. Хто такий ведмідь у народній уяві? Велика, трохи лінькувата тварина, яка у зимовий період впадає у сплячку.

Вовки — хижаки, які здатні розідрати свою жертву на шматки. Лисичка — хитрунка, яка заради своєї вигоди спроможна на вчин­ки нечесні. Віл — великий робітник, який тягне на собі все хлібо­робське хазяйство.

Вже у зачині робиться натяк на те, що ця судова справа була скомпільована, а судді були у змові з позивачкою Лисичкою. Про це свідчить і сам порядок розгляду судової справи:

«А то він сіно їв!» — Вовки завили.

Віл щось почав був говорить,

Да судді річ його спочатку перебили.

Бо він ситенький був.

Вимальовується ось яка картина: Вола звинувачують у злочині, але сам факт злочину не доведений. Отже, підставою для справи був донос Лисички, і крім Лисички інших свідків не було. Нещас­ному підсудному Волу на суді не дали слова сказати на свій захист.

Абсурдність і безглуздість звинувачення підкреслюється слова­ми судді:

Як можна гріх такий зробить!

Воно було б зовсім не диво,

Коли б він їв собі м’ясиво.

Для Вола природним було їсти і сіно, і овес, і сіль, проте хижакам це видається протиприродним. Асоціативний ряд вибудовується прозорий. Судові справи, на зразок тієї, що описується у байці, були в той час поширеними. Таким чином можна було звинуватити будь- якого селянина, або робітника в тому, що він сумлінно виконував свою роботу, а потім задовольняв свої природні потреби. У той же час судова система, як будь-яка державна система, залежала від цих простих робітників, які її годували.

Вирок у байці Є. Гребінки звучить як вирок усьому простому народу:

Понеже Віл признався попелястий,

Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті,

Так за такі гріхи його четвертувать

І м’ясо розідрать суддям на рівні часті,

Лисичці ж ратиці оддать.

Картину доповнюють численні канцеляризми, які підкреслюють віддаленість судової системи від реального життя, від народної мови.

Недарма назва байки «Ведмежий суд» стала крилатою і використо­вується на позначення судового свавілля. Національне коріння має сміх у байці «Ведмежий суд».

Цю особливість підкреслював М. Рильський: «Кажуть, що до сатири Гребінка рідко сягає. Так, але буває й гумор, що б’є сильно і влучно, і цей гумор має у Гребінки безперечно національний, не позбавлений лукавості характер».

Проте «позбавлений лукавості» гумор Є. Гребінки влучав точно у ціль — зміст байки прочитується і в наш час, оскільки проблеми минулого, на жаль, є реальністю і нашого сучасного судочинства.