Несподівана зустріч. Іноді життя готує для нас несподівані події, справжні сюрпризи. Часом такі несподіванки схожі на раптові подарунки, коли тобі дарують якусь річ «просто так» — і стає вдвічі приємніше, навіть не від самої речі, а від факту уваги й неочікуваної радості.

Сьогодні такий подарунок доля зробила моїй мамі. Вона й досі сяє, і я радію разом із нею. Удень ми їхали з мамою в метро. Звичайний день, усі люди кудись поспішають. Я сидів, замислившись про своє, аж тут побачив, що молода жінка на іншому кінці вагона замахала мамі рукою і з посмішкою рушила до нас. Я давно не бачив маму такою схвильованою! Виявилось, що ця красива молода жінка і її колишня однокласниця, і вони не бачилися багато років! У нашому місті вона була у справах, усього на кілька днів. Звісно, ми запросили мамину однокласницю до нас.

Я б з радістю описав цю зустріч докладніше, якби це було можливо. Не вистачить жодних слів, аби переповісти усі жарти, діалоги, спогади, шо лунали в нашій шкільні ввечері, коли гостя завітала до нас. Мама дістала з книжної шафи їхній шкільний альбом — так цікаво було дивитися на дівчат, майже моїх ровесниць, шо посміхалися на чорно-білих знімках.

Увечері, вже засинаючи, я багато думав про цю зустріч. Батьки завжди казані мені, що дружба, яка склалася за шкільних років, найміцніша й залишається і людиною на все життя. Звісно, я вірив їм, але якось більше теоретично. І тільки тепер, побачивши мамину радість і радість її подруги, посидівши з ними над шкільними фотографіями, я відчув усю силу їхньої приязні та повірив у міцність шкільної дружби по-справжньому. Я не знаю, як складеться моє власне житія, та мені й важко уявити, яким я буду через багато років, проте я сподіваюся, що я теж матиму подібні несподівані зустрічі і вони будуть так само радісні.