НЕПРИМИРЕННИЙ КОНФЛІКТ ТИРАНІЇ І ПРИРОДНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ. Драма «Вільгельм Телль» є останнім завершеним твором Фрідріха Шиллера (1804). Основою для сюжету послужила напівлегендарна історія повстання швейцарських пастухів проти австрійсь­кого правління на початку XVI століття. Ф. Шиллер говорив про високі поетичні вимоги, які він ставив до себе: «наочно й перекон­ливо показати на сцені цілий народ».

Зробити народ головною дійовою особою — це було на той час справді новаторське завдання. Але навіщо було показувати весь на­род? Тільки так автор міг переконливо зобразити трагедію не однієї- єдиної людини через свавілля тих, хто стоїть при владі, та їхніх прислужників, а масове обурення скривдженого загалу. У когось відібрали худобу, чийогось сина забрали в тюрму, а хтось і сам постраждав через спробу чинити опір нахабству австрійців. Однією з найбільш трагічних є історія Арнольда Мельхталя: не витримавши того, що слуга намісника забирає в нього пару прекрасних корів, він, ударивши його, утік. За це деспот звелів виколоти очі батькові Ар­нольда, дав йому в руки посох, щоб той блукав світом у вічній тем­ряві. Ця та багато інших історій переповнили чашу терпіння швей­царців.

Центральна сцена драми — клятва на галявині Рютлі, куди зби­раються представники трьох земель (Урі, Швіца та Унтервальде- на), щоб домовитися про спільні дії щодо повалення панівного уст­рою. Промови героїв сповнені надією, пафосом емоцій від близь­кості можливого радісного визволення:

Де право захищають від насилля….

Що незаконним є в зібранні нашім,

Те виправдає час. Бог всюди,

Що ж до головного персонажа драми Вільгельма Телля, то він постає перед читачем як один із учасників зображуваних подій. Герой на початку твору взагалі тримається окремо від змов, не бере участі у зборах. Та зутріч з імперським намісником кардинально змінює його відсторонену позицію. Справа в тому, що ні Вільгельм, ні його син Вальтер не поклонилися вивішеному на центральній вулиці міста капелюху Германа Геслера, представника імператора в цих краях. За це правитель наказує Теллю довести, що він справж­ній лучник: стрілою збити яблуко з голови сина зі ста кроків.

Навколо учасників сцени збирається натовп, усі благають Гер­мана Геслера змінити рішення, та він незворушний — йому подо­бається вершити людські долі, відчувати свою владу над ними. Телль здійснює легендарний подвиг, поціляє яблуко — і він урятований. Та все одно його зв’язують та відправляють у тюрму; під час пере­прави до місця призначення сміливець тікає.

Після цього Вільгельм уже не може залишатися в стороні від визвольних дій народу. Мало того, до намісника в нього особистий рахунок, тому він бере лук, підстерігає Германа Геслера в горах і поціляє його в груди. Читач не співчуває деспоту, адже стріла влу­чає в нього в той момент, коли він принижує жінку, яка благає про пощаду її чоловіка, і намагається задавити нещасну конем. У цей час по всій країні котиться визвольне повстання. Нарешті народ звільнено! Драма закінчується тріумфальним закликом: «Свобода всім рабам і кріпакам!»

Не дивно, що драма «Вільгельм Телль» народилася в гнітючій атмосфері феодальної Німеччини. Фрідріх Шиллер поряд з інши­ми сміливими митцями, які все голосніше говорили про права і свободи народу, сказав своє слово цим твором, підтримавши дум­ку, що природні права людини не повинні зазнавати ніяких утисків.