НЕПРИМИРЕННИЙ КОНФЛІКТ ТИРАНІЇ. Скільки існує людство, стільки на Землі вирує жорстокість, зло, несправедливість. Звісно, раніше існували теорії, які пояснювали цей факт боротьбою між соціальними класами: той, хто мав владу і гроші, знущався над тим, хто не мав навіть маленького шматочка хліба, яким можна було б утамувати голод.

На мій погляд, причини цих негараздів криються в людській природі. І багач, і бідняк можуть жити за велінням людського сер­ця, якому властиві не жорстокість, а любов і милосердя. Які при­чини примушують людей виходити на дорогу зла? Яким чином можна протистояти тиранії? Як можна захистити людські права? Ці питання хвилювали небайдужих людей. У творчості багатьох пись­менників відображені ці грані людського буття, в тому числі в твор­чості Фрідріха Шиллера, який творив на зламі століть, у період, коли відбувався перелом, вибір подальшого шляху, пошук нових світоглядних, ціннісних орієнтирів.

Художній метод Шиллера пов’язаний і з ідейно насиченим ми­стецтвом Просвітництва, і з романтизмом, що народжувався в Німеч­чині в другій половині 90-х років XVIII ст. Фактично Просвітницт­во і романтизм були діаметрально протилежними художніми на­прями. Романтизм в європейських культурах став немовби піком антипросвітницького руху, передумовою якого було розчарування в соціальному, промисловому, політичному і науковому прогресі, що приніс нові суперечності, нівелювання особистості — але вже в над­рах самого Проствітництва визрівав протест проти прозаїчності та егоїзму існуючих суспільних відносин. Драма «Вільгельм Телль», останній драматичний твір Ф. Шиллера, з одного боку, відображає суперечності у суспільних відносинах, а з іншого, — спираючись на історію шотландського народу, демонструє один із можливих шляхів їх подолання. Сюжет п’єси заснований на історії повстання жителів трьох швейцарських кантонів проти габсбурзьких намісників на по­чатку XIV ст. Габсбурги вели свій родовід зі Швейцарії, де вони володіли різними маєтками, в тому числі й родовим замком Габс­бург.

Наприкінці тринадцятого століття граф Рудольф Габсбурзький був обраний імператором так званої Священної Римської імперії германсь­кої нації. Імперія являла собою федерацію німецьких феодальних дер­жав, пов’язаних між собою доволі слабко. Владаімператорабуладосить обмеженою, проте Габсбурги використовували її активно для досягнен­ня своїх вузькопрагматичних цілей. Невдовзі імператорським престо-лом оволодів Альбрехт І, який мав намір захопити землі Швейцарії. Щоб досягти мети, Альбрехт усіма силами перетягує імперських на­місників на свій бік. Неправомірні, часом жорстоко абсурдні вчинки правителів викликають супротив з боку швейцарських вільних селян. Вони відновлюють союз лісових кантонів, женуть фогтів (імперських намісників) і вдало обороняються проти зазіхань Габсбургів. До трьох кантонів, що розпочали боротьбу, приєднуються великі міста і маленькі швейцарські поселення, поступовооб’єднуючисьу кантони, сукупність яких утворила згодом Швейцарський Союз, або Швейцарію, гірську країну в середині Європи. Усі ці подіїстали основою драми «Вільгельм Телль».

Головний герой драми — легендарний Вільгельм Телль, хоча не менш важливою дійовою особою є народ. Зображуючи повстання, Шиллер не раз підкреслював його особливий контекст: швейцарці ведуть боротьбу виключно з австрійськими гнобителями за віднов­лення життєвого укладу, встановленого далекими предками:

Як на альпійських луках з року в рік

Ростуть ті самі трави, як джерела

В долинах цих однаково струмують,

Як вітру й хмар шляхи — одноманітні,

Так стародавні звичаї від діда

До внука переходять нерушимо.

Не терплять люди цих новин зухвалих,

Що звичне їм порушують життя.

Та й справді, чужаки, порушуючи давній уклад, намагалися віді­брати в швейцарців людську гідність, самоповагу, народну пам’ять і культуру. Фогти наказують палити хати непокірних, відбирають отари, примушують старих і хворих тяжко працювати на будів­ництві фортеці. За те, що Мельхталь побив слугу намісника, ланд- фогт Геслер осліплює його батька і викидає на вулицю немічного старця. Той же Геслер видає наказ поставити серед площі жердину з капелюхом, для того щоб кожний подорожній вклонявся їй, ніби самому наміснику.

Геслер підкреслює свій злочинний намір зламати волелюбний дух горців, зазначаючи, що капелюх — це своєрідне випробування. Мовляв, той, хто не схилиться перед ним, той зраджує державу й імператора. Молодий Баумгартен стає вигнанцем на своїй землі через те, що фогт, який посягав на честь його дружини, отримав справедливе покарання. Чим більше наростає гніт чужинців проти швейцарців, тим частіше спалахують іскри народного протесту. Народ, починаючи від найнижчих суспільних прошарків, закінчу­ючи вищою владою, поступово усвідомлює, що його сила в єдності. Всі люди люблять свою батьківщину, всі вони шанують пам’ять предків, всі вони прагнуть кращої долі своїм дітям та онукам, але зараз, сьогодні, дозволяють знущатися над собою. Берта фон Брунек, звертаючись до коханого Ульриха фон Руденца, промовляє слова, які стають гаслом всього повсталого народу:

Разве есть

Милей отчизны что-нибудь на свете?

Есть разве долг прекрасней, благородней,

Чем быть щитом безвинного народа

И угнетенных защищать права?

Швейцарці перед іноземною загрозою об’єднуються і долають ворога. Вони здобувають перемогу і свободу визначати свою долю. Як бачимо, недаремно В. Гумбольдт назвав драму «Вільгельм Телль» народною. Драматург писав, що він поставив перед собою вимогу «наочно і доказово показати на сцені цілий народ». Адже націо­нальна боротьба була однією з основних прикмет минулих століть. Драма, що є поетичним втіленням волелюбності, патріотизму, віри в силу народу, віри в силу справедливості й добра, не втратила своєї актуальності й сьогодні, майже через двісті років після написання.