НЕОПАЛИМА КУПИНА. Якось польський та угорський королі об’єднали війська й узяли в облогу славне місто Дорогобуж. Жителям запропонували без бою здатися у полон.

Ось прибув посланець із Дорогобужа і передав королям у відповідь бадилину з листям, схожим на ясенове, та з блідо-роже­вими квіточками на верхівці.

Королі дуже здивувалися. А посланець лише передав слова ста­рійшин: «Якщо вам цього зілля замало, то ось довкола вас на па­горбі його цвіте скільки завгодно».

Замислилися королі, зібрали на раду наймудріших мужів. Та ніхто з них не міг зрозуміти, що означає ця гілочка.

Тоді один із радників здогадався, що це зілля горить і не згоряє. Взяв він із багаття вогник, підніс до рослини, і у ту ж мить кущ спа­лахнув голубувато-зеленкуватим полум’ям. Та через мить, коли полум’я згасло, всі побачили, що кущ залишився неушкодженим.

Зрозуміли всі, що хотіли сказати захисники. І мовив угорський король: «Ми ніколи не завоюємо цієї країни. Тому я повертаю своїх воїнів додому. І тобі раджу зробити те ж саме».

Відтоді багато ворогів хотіли завоювати українську землю, але нікому це не вдалося. Наш край досі зеленіє під синім небом.  Образ «Неопалимої купини» використовується дуже часто у народі. Саме таку назву має й ікона Божої Матері із Сином на ру­ках, яка захищає помешкання від пожежі та блискавки. Цей образ є також відображенням долі української землі, яку неодноразово палили, грабували, нищили, викорчовували. Забороняли навіть саму назву «Україна». Та ще Великий Кобзар казав: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля». І це справді так.жево квітнуть кущі неопалимої купини — рослини, що символізує незнищенність української землі та її народу.