«Нема нічого вищого на світі, як мудра єдність неподібних душ» . Протягом усього часу існування людства взаємини між людьми відігравали визначальне значення у житті особистості. Людина не могла відчувати себе по справжньому щасливою, якщо не складалися її стосунки з друзями, у родині, В особистому житті. Тож дружба, любов, кохання супроводжували наших пращурів так само, як супроводжують і сучасну людину.

Скільки літературних шедеврів, пісень, витворів скульптури та живопису було присвячено вічній темі — темі кохання! Митці та звичайні люди в усі часи намагалися дати відповідь на питання: що таке кохання? Люди будь-якого віку та соціального статусу, безумовно, замислюються над цим.

Моє особисте ставлення багато в чому передає прекрасний вислів Дмитра Павличка, який я використала як назву свого твору: «Нема нічого вищого на світі, як мудра єдність неподібних душ». І насправді, відома теза, що люди мають доповнювати одне одного, — не тільки слова, а й, як на мене, істина. Усім відома легенда про андрогінів. Це були міфічні істоти, що мали у собі і чоловіче, і жіноче. Проте згодом боги їх розділили навпіл та розсіяли половинки світом, так що люди все своє життя шукають свою половинку, у єдності із якою вони здатні знов стати гармонійними, відчути повноту, позбавитись самотності. Ця красива легенда передає ставлення до кохання багатьох людей. На жаль, у наш час романтиків стає дедалі менше, люди стають більш практичними, раціональними, це впливає і на їхню поведінку з коханою людиною. Я вважаю, що кохання — найвище почуття, на яке здатна людина. Адже поряд із близькою тобі людиною, її душею ти відчуваєш щастя… Але щастя не статичне — ти змінюєш ся, вдосконалюєшся, сягаєш певних вершин духовного розвитку. Постійне са мовдосконалення, на мою думку, необхідне, і великим щастям можна вважати можливість вдосконалюватись у взаємодії із коханою людиною.

Тема кохання — одвічна тема роздумів людства, одвічна тема і мистецтва. І до сьогодні нас хвилюють та розчулюють твори Петрарки, Шекспіра, Пушкіна, Ахматової, Франка, Лесі Українки. Шекспір оспівував красу справжнього кохання у своїх сонетах, у драматичних творах. Символом щирого почуття стали герої його трагедії Ромео та Джульєтта. В одному зі своїх сонетів Шекспір порівнював кохання з маяком, який ніколи не гасне, допомагаючи знаходити правильний шлях під час будь-якої негоди. Красу кохання оспівували й українські поети та прозаїки. Особливо мені подобаються прекрасні ліричні поезії Ліни Костенко — однієї з моїх улюблених письменниць. Твори, присвячені темі кохання, якщо вони написані щиро, стають справжніми шедеврами літератури, не втрачають своєї актуальності, скільки б років чи навіть сторіч не минуло з часу створення. Красу та силу кохання відображено і в піснях. Якою тугою та ліризмом бувають просякнуті народні пісні, скільки в них є щастя та сонячних радощів!

Стаючи дорослішими, ми починаємо замислюватися над багатьма життєво важливими питаннями. Перша закоханість, безумовно, запам’ятовується на все життя. Під впливом почуття люди починають писати вірші, вести щоденники, вони стають чуйнішими та людянішими. Навіть згодом, я впевнена, ніхто з нас не зможе без хвилювання згадувати свої шкільні роки, часи дитинства та юності, коли ми знаходили справжніх друзів, вперше закохувалися.

Кохання змінює людей, робить їх щасливими, очі в них сяють, вони стають ніби яскравішими. Не так легко знайти справжнє кохання, але це можливо, треба тільки вірити. Свій твір я хотіла б закінчити словами поета Бориса Заходера, який створив прекрасний вірш, який, на мою думку, передає надзвичайно правильний погляд на кохання: «Не бывает любви несчастной. Может быть она горькой, трудной, безответной и безрассудной, может быть смертельно опасной. Но несчастной любовь не бывает. Даже если она убивает. Тот, кто этого не усвоит, и несчастной любви не стоит»…