I. І. Нечуй-Левицький — один із найвидатніших письменників-реалістів XIX ст. (У цьому визначенні відчувається посилання на багатоплановий тематичний діапазон творчості прозаїка — від зображення життя кріпосного та порефор-меного села, міщанства, старосвітського духовенства до тем із життя української інтелігенції.)

II. Нова манера об’єктивної епічної розповіді. (Письменник дав зразки реалістичних описів соціального побуту і барвисті картини пейзажу.)

III. Ставлення Нечуя-Левицького до російської культури. (Джерелом для характеристики його естетичних й історико-літературних поглядів є дві відомі статті — «Сьогочасне літературне прямування» (1878—1884) і «Українство на літературних позвах з Московщиною» (1891), а також художня та епістолярна спадщина І. Нечуя-Левицького.)

IV. Концепція «нових людей» в українській літературі. (Пожвавлення соціальної свідомості народних мас (селянства) та активізація інтелігенції. Ці два чинники є найважливішою для України закономірністю соціально-економічного та політичного процесів 60-х років. Демократи-різночинці були реальною силою пореформеного часу. Вони намагалися переробити самих себе духовно, вивільнитися від соціального і національного гніту, здобути особисту свободу.)

V. Образи «нових людей» в російській літературі. (Різночинна інтелігенція повністю була на боці Чернишевського і Добролюбова. Вона підтримувала літератури журнали «Современник» Некрасова, «Русское слово», «Отечественньїе запис ки» Некрасова і Салтикова. Першими в російській реалістичній літературі бул твори, у яких формувалася нова літературно-критична думка, а саме: «Напере додні», «Батьки і діти» І. Тургенєва, «Що робити?» М. Чернишевського.)

VI. Світогляд І. Нечуя-Левицького. (Світогляд письменника формувався в 50 60-ті роки XIX ст., під час навчання у Київській духовній семінарії, де Левицький познайомився з творами Т. Шевченка, О. Пушкіна, М. Гоголя, читав журнал «Современник», романи І. Тургенєва, які справили на нього надзвчайне враження.)

VІІ. Тема «нових людей» у творчості інших українських письменників. (Марко Вовчок зробила спробу змалювати образи «нових людей» з демократичного табору, написавши повісті російською мовою: «Жили-бьіли три сестрьы» (1861), ‘Живая душа» (1868), «Глухой гордок» (1862).)