Навіщо потрібні бібліотеки?.Це враження, особливе, яке не передати ані словами, ані образами, з’являється в мене тільки в двох випадках — коли я потрапляю до театру й коли заходжу до бібліотеки. Насправді цс словами не описати. Особливий запах — запах театру і запах бібліотеки, різні, але неповторні кожен по-своєму. А ще тиша — яку не сплутаєш з іншою тишею. Тиша бібліотеки і тиша, наприклад, порожньої кімнати зовсім різні… Здається, що я вигадую? Ні, я просто дуже багато часу проводжу в бібліотеці — і знаю її дуже добре. Бібліотека — не просто приміщення, де зберігаються книжки. Це особливий простір, з особливою енергетикою, настроєм, затишком. Нішо не може замінити спілкування з книгою. Обмін інформацією та емоціями. Так, саме обмін. Бо той, хто вважає, шо книга говорить, а ти лише слухаєш, той помиляється. Це справжнісінький діалог. Голос читача не менш важливий, ніж голос автора. Колись мій дідусь любив повторювати старий театральний жарт: «— Ну, як вистава? — Жахливо, просто жахливо, глядачі були не талановиті!» Те ж саме й з книжками. Читач має бути талановитим. Зараз зазвичай читають книги в електронному вигляді — так, спілкування з текстом відбувається. Але втрачається спілкування з книгою. Хтось із поетів казав, що книга — це прямокутний шматок гарячої совісті. Кожна книга неповторна своїм оформленням, форматом, без цього не сприймеш її зміст… Коли я читаю електронний варіант якогось твору, в мене складається враження, що я спілкуюсь з цікавою людиною по телефону — постійно ловлю себе на бажанні нарешті побачитись вживу. Книга — це ніби зовнішність тексту. Без неї сприйняття неповне, ніби не вистачає погляду, жесту, міміки — самі лише телефонні слова. Бібліотеки не тільки надають нам можливість ознайомитись із текстом — цю можливість надає й електронне зібрання творів. Бібліотеку справжню й електронну можна порівняти не тільки з живим і телефонним спілкуванням, це протистояння часто нагадує мені також дорогий ресторан і фаст-фуд. Бібліотека — це етика і культура спілкування й споживання, якщо можна так сказати, художнього тексту. Бібліотеки втрачають свою популярність — більше дивляться кіно і телевізор, менше читають або читають з екранів. Але вони ніколи не зникнуть, бо не йдеться про користь бібліотек (це зрозуміло й так, хіба ні?), йдеться про те задоволення, що дає перебування в бібліотеці. Задоволення невловиме — спричинене особливою тишею, запахом, утаємниченістю та наповненістю. Чимось незвичайним, проте вічним, повірте мені на слово, насправді вічним.