Величезне національно-культурне значення має драматургія. І. П. Котляревського, його славнозвісні п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль чарівник». П’єса «Наталка Полтавка» Котляревського —  соціально-побутова драма із народного життя, що має нескладну, досить чітку побудову. Події розгортаються природно, як буває в житті, штучних і надуманих сцен немає.

Сюжет п’єси дуже напружений — він, зумовлений гостротою конфлікту, хоч і побутового проте такого, в якому відчутні соціальні мотиви. І. Котляревський не наголошує на класових суперечностях у суспільстві, а просто виразно показує важке безправне становище кріпаків, чванство панів і сільської верхівки, зневажливе ставлення їх до трудящих, хабарництво чиновників. Зубожіла селянська дівчина Наталка любить бідного парубка — сироту, наймита Петра, кілька років чекає на нього. На перешкоді до щастя молодих стає майнова нерівність. До Наталки сватається пан возний — дрібний чиновник, судовий виконавець. Мати примушує вийти дочку за нього. Лиха година спобігла дівчину… Під силою материних сліз та докорів вона схиляє свою головоньку і згоджується йти заміж за пана возного… Риданнями глушить вона той моральний примус, який роблять над її душею обставини тяжкого життя… Народні звичаї міцними кайданами вже закували Наталку навіки: вона подала рушники. Саме тоді вертається Петро. І тут Наталчина душевна краса засяяла ясним променем. Її чисте, як кришталь, серце воскресло, воно повне кохання до Петра, краса чистої дівочої душі могутньо себе показує: «А я навіки твоя!» — говорить Наталка Петрові. Вона сміливо, без вагання виступає на боротьбу зі звичаями, на боротьбу з матір’ю і… своїм нареченим возним. Наталка все ж шажилася порушити звичай: зустрівшись з коханим, вона при всіх заявляє возному: «…коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію». Її тепер уже не примусять продатися ні сльози матері, ні залякування чиновника: «…я сама не хочу за пана возного: до сього силою ніхто мене не принудить. І коли на те іде, так знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду».

Почуття власної людської гідності, рішучість і наполегливість у боротьбі за своє щастя, так глибоко розкриті драматургом в образі простої селянської дівчини, перемагають. І хоч щаслива розв’язка твору до певної мірі не життєва, все ж це не головне. Визначальним у п’єсі є розгортання соціального конфлікту, створення’типових образів українського села, підкреслення благородства моралі простих людей.

Понад сто вісімдесят років живе улюблена в народі героїня Наталка на сцені, а краса її невмирущого образу не в’яне, не старіє. Причина такого довголіття, а точніше безсмертя, очевидно, в тому, що в ній Іван Котляревський блискуче втілив народний ідеал української жінки, її моральної краси. Минали десятиліття, змінювався політичний і суспільний устрій життя, який додавав нові штрихи до соціального портрета жінки, проте в найістотнішому цей ідеал залишався без змін. Людям сучасного суспільства близький і дорогий образ жінки, багатої духовно, чистої і чесної, працьовитої і сердечної. З плином часу такі ідеали не старіють, бо є загальнолюдськими і вічними, актуальними для будь-якої епохи.