НАШІ ВЕЛИКІ ПРАДІДИ. Час спливає дуже швидко. І вже далекою історією стали часи Великої Вітчизняної війни. Нам пощастило, ми живемо у вільній незалежній країні, під мирним небом. Але для наших прадідів війна була надзвичайно важливою життєвою подією.

Вони захищали рідну землю від загарбників, від поневолювачів і були Переконані: краще загинути, ніж стати на коліна! Вони наближали перемогу, як могли. Скільки різних людей об’єднало священне почуття любові до Батьківщини, бажання будь-що захистити її! У ті часи кожен вважав за обов’язок вести активну боротьбу з ворогом. Багато героїчних подвигів належить танкістам, льотчикам, зенітникам, піхотинцям… І скільки серед них було зовсім молодих людей!
Коли розпочалася війна, багатьом було по 15-16 років. Але всі вони мріяли зробити свій внесок у загальну справу захисту Вітчизни. Звісно, підлітків не брали до діючої армії. Та вони знаходили різні шляхи приєднання до лав захисників рідної землі. Хлопці й дівчата йшли в партизанські загони. Партизани не лише стримували значні сили ворога, але й розгромлювали гарнізони, підривали поїзди, зни¬щували автотранспорт і живу силу фашистів, розповсюджували листівки.
Усім, чим могли, вони допомагали нашій армії, воювали у тилу ворога в ім’я Батьківщини, за рідну землю.
Видатний подвиг здійснили наші прадіди заради нашого мирного життя, нашого щасливого дитинства. Не всі вони повернулися живими з тієї війни, але справа їхня — безсмертна. Подвиг ніколи не вмирає. Він назавжди зберігається у пам’яті народу.