Наш шкільний двір. Мені сниться літо… Ранком мене будить сурма, як у таборі. Це вже наяву. Я прокидаюся, готовий вискочити з намету на траву, а бачу над собою високу стелю, а ліворуч і праворуч — красиві шпалери. Крізь відчинені двері видно рояль. Заради нього я і приїхав сюди з маленького селища під Донецьком.

Зарядка, сніданок — і надвір: хоч трохи подихати свіжим повітрям перед спекотним довгим днем. Хоча яке тут повітря? Через невисокий паркан до нас проникають усі бензинні «аромати» автобусів, легкових і вантажних авто. Ліворуч — вхід до школи, праворуч — стіна шкірвендиспансера. Замкнутий прямокутник начебто розрізала навпіл волейбольна сітка. Мине ще година, і над нею буде пролітати волейбольний м’яч, а двір наповниться свистком учителя фізкультури і вигуками гравців і вболівальників. А поки що безмовно дивляться один на одного величезні вікна-очі: інтернат — на школу, а школа — на інтернат. Школа начебто навіть дещо зверхньо. Ще б пак! По-перше, учнів у ній на 250 більше, вони міські і з’їжджаються тільки до дзвоника, а то й трохи пізніше. А по-друге, у двір виходять вікна нашої великої (на два поверхи!) зали. Зараз у ній, як і в мене, останні хвилини відпочинку. От-от засвітяться лампи і якийсь щасливчик із тих, хто готується до конкурсу імені Володимира Крайнєва, відкриє кришку рояля.

Старшокласники розповідали, що Крайнєв — нині всесвітньо відомий піаніст і організатор Міжнародного конкурсу піаністів, теж гуляв у цьому дворі і займався в цій залі. Тепер він приїжджає до нас з Німеччини і знову йде двором до школи, щоб очолити журі конкурсу, що носить його ім’я.

Зараз березень. Незабаром потеплішає, можна буде посидіти на лавочці, подивитися на перші крихітні листочки, послухати спів птахів… Поки я думав про це, двір заповнився нашими інтернатськими хлопцями. Усі хочуть до уроків устигнути позайматися по сольфеджіо і за спеціальністю. Двір наповнюється звуками фортепіано, скрипки, віолончелі. З ними змагаються низькі звуки туби і задиристий голос труби. А в коротенький антракт прорвалася і блокфлейта. Це хтось із малят розучує перші в житті гами. З них починали всі наші колишні учні, а тепер всесвітньо відомі музиканти.

Дзвоник. Я перетинаю двір, яким вони колись ходили. Тепер це буде мій щоденний маршрут.