НАРОДОЗНАВСТВО У ПОЕМІ І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «ЕНЕЇДА». «Енеїда» І. Котляревського — прекрасна і безсмертна перлина ук­раїнської літератури. Письменник не пішов сліпо за Вергілієм, а лише взяв канву з його твору, створивши на її основі цілком оригінальну поему.

І.   Котляревський у своїй поемі славить українське козацтво, підкреслює його героїзм і відданість всенародній справі, показує життя різних верств українського суспільства II половини XVIII століття. «Поема Котлярев­ського,- писав М. Рильський,— самобутній і глибоко національний твір, де стародавніх троянців і латинян переодягнено в жупани і кобеняки ук­раїнського козацтва XVIII ст., в каптани й мундири тодішнього чиновниц­тва, у підрясники й ряси «халтурного роду» — духовенство, де широким пензлем змальовано побут тогочасного панства, що замінило собою Бер­илієвих олімпійців». Крім прекрасних картин народного одягу, у поемі згадується безліч страв, ігор, танців, звичаїв, обрядів та вірувань.

Зі сторінок «Енеїди» віє духом козацької вольниці. І. Котляревський кілька разів використовує слова козак: «Еней був парубок моторний і хлопець хоть куди козак», «вам треба перше придивитись, який то єсть Еней козак». Неодноразово згадується Запорізька Січ; «Здається, був ти не брехливий, таким тебе зна наша Січ». Автор подає у творі і опис ко­зацького війська, і називає козацькі полки, і згадує гетьманів, і вкладає в уста троянців козацьку пісню, і перелічує різні види зброї, а саме: фузій, флінта, булдимок, яничарка, рагиіца, гаківниця, палаші, келеп. В образах троянців І. Котляревський змалював українських козаків-запорожців, які вміють тримати в руках зброю і постояти за честь вітчизни, а ще люблять погуляти, розважитися і добре поїсти. Які ж страви їдять троянці? Ось яким був обід після бурі на морі:

Тут з салом галушки лепали,

Лемішку і куліш глитали

І брагу кухликом тягали…

»У Дідони столи для гостей були накриті вже багатше: тут бачимо сви­нячу голову до хріну, локшину, індик з підливою, куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу, медовий шулик. А пили слив’янку, мед, пиво, брагу, сирівець,— горілку просту і кал ганку, сивуху Дослідники творчості І. Кот­ляревського встановили, що в «Енеїді» більше згадано українських страв і напоїв, ніж у книзі М. Маркевича «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян», виданій у 1860 році.

Є у творі і згадки про речі хатнього та господарського вжитку: у Дідони троянці їдять із полив’яних мисок і кленових тарілок. І. Котляревський — знавець етнографії. Він подає відомості про національне вбрання україн­ців: жіноче і чоловіче, селянське і панське, буденне і святкове. Юнона, збираючись їхати до Сола, «сховала під кибалку мичку», «взяла шнурівку і спідницю». А Венера, відправляючись до Зевса, «взяла очіпок грезетовий і кунтуш з усами люстровими». На Дідоні бачимо: «…кораблик бархатовий, спідницю і корсет шовковий», запаску, червоні чоботи, хустку з вибійки.

У поемі можна знайти відомості і про українські народні інструменти та танці. Наприклад, на бенкеті у Дідони:

Бандура горлиці бринчала,

Сопілка зуба затинала,

А дудка грала по балках;

Санжарівки на скрипці грали,

Кругом дівчата танцювали

В дробушках, в чоботях, в свитках.

А скільки ігор згадує автор у своєму творі: грали в свинки і панаса, журавля і хрещика, горюдуба і тісної баби, ворона і паці, жгута і хлюс­та. І. Котляревський показав себе прекрасним знавцем народних обрядів заклинання, лікування та чаклування. «Енеїда» — етнографічна енцикло­педія, за якою можна вивчати народне життя того часу, бо є тут докладні описи вечорниць, поминок і похорону, ворожіння.

Отже, бачимо, що поема «Енеїда» — цілком самостійний твір, який досить повно і різнобічно показує життя в Україні другої половини XVIII століття.