«Нам треба голосу Тараса». Шевченка ми називаємо основоположником української літератури та мови. Для нього омріяним було таке суспільство, де:

… І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

Зараз ми живемо у вільній незалежній країні, але ще звертаємось

за порадою до рядків Шевченка:

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Для багатьох українців «Кобзар» — книга життя, вони знаходять відповіді на свої запитання, задовольняють свої естетичні смаки. Інколи,у часи лиха та біди, люди перестають вірити у майбутнє нашої вільної України. Та треба лише перечитати вірші Шевченка!

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра…

Шевченко поєднав у собі найкращі риси українського національного характеру, зокрема, палкий патріотизм, волелюбність, повагу до історії і традицій рідного народу. І тому з Кобзаревої душі виливалися безкінечно прекрасні, пристрасні і гнівні слова:

Я так її, я так люблю Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю.

«Кобзар» — це книга, без якої й сьогодні духовне життя людини було б неповним, її адресовано кожному поколінню українців. Сучасна людина, якщо вона носитьвдуші високі ідеали, неминуче дійде духовного контакту з витвором українського генія. Ця книга невичерпна, на віки. Нові прийдущі покоління знаходитимуть у ній синтез народного і вселюдського досвіду, як ми знаходимо його у книгах давніх, що вік їхній вимірюється тисячоліттями.