«Найбільш народний поет з усіх поетів світу…». Тарас Шевченко — поет світового значення. Його творчість силою свого полум’яного й мистецького слова, силою своєї загальнолюдської правди переступила кордони своєї батьківщини. Це його «Кобзар» пробив мур байдужості, л подекуди й ворожості до українського слова, піднісши одразу нашу мову й літературу на нечувану височінь. Пантелеймон Куліш, який інколи нападав на свого сучасника за російські поеми та оповідання, зрештою змушений був визнати: «…се вже був не кобзар, а національний пророк».

Після виходу «Кобзаря» 1841 року вже за два роки з’явилися перші прихиль-ііі відгуки про творчість Шевченка в Німеччині. Кількість прихильників зроста-и а з року в рік.

Видатний шведський славіст, лауреат Нобелівської премії Альфред Єнсен, котрий добре знав українському мову, написав дві книжки про творчість Т. Шевченка, де зазначав: «Велика сила прийшла з Правобережної України, справжній обновитель української літератури…, в історії всесвітньої літератури мало таких прикладів, щоб 26-річний поет виступив з такими зрілими творами перед на

родом, як Шевченко… В історії світової літератури він поставив собі пам’ятник, сильніший від бронзи».

І справді, у простій за формою «Молитві» Шевченка звучить вселюдське вболівання. Ці рядки достойні стати пам’яттю для всіх народів Землі! Для всіх без винятку:

А всім нам вкупі на землі

Єдиномислія подай

І братолюбія пошли.

До глобальних світових тем про сенс життя належать і такі здавалося б прості слова Кобзаря:

Один у другого питаєм,

Нащо нас мати привела?

Чи для добра? чи то для зла?

Нащо живем? Чого бажаєм?

І, не дознавшись, умираєм,

І покидаємо діла…

Як зазначив Михайло Стельмах, «…одна-однісінька строфа, без жодного образу, без жодної метафори чи епітета, — і вже мисляча людина не забуде її довіку і задумається, як їй вікувати свій вік».

Дослідник творчості Шевченка, австрійський письменник Карл Еміль Фран-цоз у своїй праці про нашого поета ще в 1878 році писав: «В особі Шевченка замучено найбільшого співця українського народу, геніального поета. Його талант не міг повністю розвинутись, та вже одне те, що він зміг написати, забезпечує йому безсмертну славу».

Слава про співця України швидко поширилася на теренах Європи і полетіла за океан. Так у Франції перші статті про Шевченка з’явилися у пресі ще 1847 року, в Англії популяризатором творчості Шевченка був професор Оксфордського університету Марфіл, в Америці — професор Колумбійського університету Кларенс Маннінг.

Немало добрих слів сказали про Т. Шевченка відомі особистості світу, по достоїнству оцінивши його творчість. Серед прихильників Кобзаря — сучасний польський літературознавець, член Польської Академії Наук професор Вроцлав-ського університету Мар’ян Якубець. Він писав: «Небагато було на світі поетів, які відіграли б у житті власних народів більшу роль, ніж Т. Шевченко в Україні…, найславніший польський поет і письменник Міцкевич мусив чекати ціле десятиріччя, поки його твори завітали під стріхи, а твори Шевченка пішли в народ одразу, ставши його неподільною власністю. Сталося це тому, що Шевченко був найбільшим народним поетом з усіх поетів світу…»