Нещодавно ми всім класом були на вернісажі Воло­димира Дяка. Ця екскурсія залишила яскраві враження, бо я зрозуміла, що відкрила для себе чудову багатогранну творчість цього незнайомого мені раніше талановитого май­стра.

Таких художників, як Володимир Дяк, у всьому світі називають «примітивістами». Цим словом вчені спробува­ли визначити яскраве і незвичайне мистецтво художників- самоуків Анрі Русса, Ніко Піросмані, Катерини Білокур, Марії Примаченко та багатьох інших, відомих і невідомих.

Відсутність спеціальної освіти в них компенсується ве­ликою природною обдарованістю, працелюбністю і, звичай­но, глибокою душевною щирістю.

У своїх малюнках Володимир Дяк створив казковий, добрий і красивий світ. У цьому святковому світі панує мир і злагода, первозданно свіжо мерехтять зелень гір, синь неба, поважно і гідно поводяться звірі. Кожний персонаж тут є ще й уособленням певних природних стихій, вічних людських цінностей – доброти, любові.

Кулькові ручки, якими працював художник, мають до­сить грубі і різкі кольори, не дають такого багатства відтінків, як олійна фарба, акварель чи пастель. Тим більш дивовиж­но, як ніжно звучить колір у його малюнках. Майстер кори­стувався тонким дрібним штрихом, сплітаючи своєрідне ме­реживо, що й створює ту таємничу атмосферу його світу. Це ніби той втрачений біблійний рай, який зберіг у своїй душі художник і про який потай мріємо ми всі.

І, на мій погляд, заслуговує уваги одна деталь. Майже всі свої малюнки Володимир Дяк створив, перебуваючи у таборах як політв’язень. Віра в добро і красу допомогла йому вистояти.

Я надзвичайно рада, що познайомилася з яскравим, са­мобутнім талантом митця. Цей вернісаж запам’ятається і мені, і моїм однокласникам назавжди.