На тернистих шляхах нації. «Хто бував на Україні? Хто знає Україну? Хто бував і знає, той нехай згадає, і хто не бував і не знає, той нехай собі уявить, що там скрізь білі хати у вишневих садках, і весною… весною там дуже гарно, як усі садочки зацвітуть і усі соловейки защебечуть. Стільки соловейків тоді защебече — і злічити, здається, не можна…»

Так писала про Україну в одному зі своїх творів Марко Вовчок, відома українська письменниця, яка палко любила свою країну, була поборницею її щастя.

Кажуть, що історія — це діяльність людини, яка прямує до своєї мети. Можна додати, що й діяльність народу, який іде до своєї мети. А яка вона, ця нинішня мета українського народу? Як можна її окреслити, визначити? Боротьба за незалежність, за зміцнення своєї держави? Але чи є це нині справді метою всі-єї нашої нації? Чи не є це воістину високе, благородне поривання хоч і досить помітної, але все ж таки тільки частки українців?

А якщо так, то що слід зараз робити (особливо нам, молодому поколінню), аби ця свідома частка українців швидко і невпинно зростала? Це і є проблема сучасного суспільного життя України. Всіма силами і засобами, максимально, з найкоротші терміни слід розширити коло національно свідомих громадян держави. Інакше спроба домогтися свободи буде приречена на цілковиту невдачу.

Існує ще й друга, не менш важлива проблема. Україна мусить посісти гідне місце серед розвинутих країн світу. Як держава — вона поки що ніби хистке марево на вітрах історії. На моє переконання, Україна просто повинна стати на одну сходинку з республіками, королівствами, імперіями світу. І буде, мабуть, шлях до цього довгим і тернистим. Добре, що хоч зроблено перший крок — проголошено незалежність! Але найтяжча праця, найвиснажливіша боротьба ще попереду. З усього видно: роботи буде багато! Тільки б не забути б про це декому з наших сьогоднішніх політиків та громадських діячів.

Ми, діти нового покоління, живемо у вільній Україні. І як хочеться, щоб і ми, ; наші нащадки жили у вільній країні, працювали на благо Вітчизни. А як треба буде — щоб, як і наші пращури, боролися за вільну Україну, захищали її від поневолювачів. І щоб завжди на наших вустах звучало виборене слово «свобода»!