МУХА Й БДЖОЛА

Весною Муха-ледащиця

Майнула у садок

На ряст, на квіти подивиться,

Почуть Зозулин голосок.

От примостилась на красолі

Та й думає про те,

Що як то гарно жить на волі,

Коли усе цвіте.

Сидить, спесиво поглядає,

Що робиться в садку;

Вітрець тихесенько гойдає,

Мов панночку яку…

Побачила Бджолу близенько:

Добридень! — каже їй.—

Оддиш хоч трохи, моя ненько,

Сідай отут мерщій

Та ніколи мені сидіти,—

Одвітує Бджола,—

Вже час до пасіки летіти:

Далеко від села.

Яка погана,— Муха каже,—

На світі доленька твоя:

Раненько встане, пізно ляже…

Мені б отак — змарніла б я,

За тиждень би головоньку схилила.

Моє життя, голубко мила,—

Талан як слід:

Чи де бенкет, чи де обід

Або весіллячко, родини,—

Такої гарної години

Ніколи не втеряю я:

І їм, і ласую доволі,—

Не те що клопоти у полі

І праця бідная твоя! —

На річ таку Бджола сказала:

Нехай воно і так;

Та тільки он що я чувала,

Що Муху зневажає всяк,

Що де ти не поткнешся

Або до страви доторкнешся,—

Тебе ганяють скрізь:

Непрохана не лізь.

Стару новинку,— каже Муха,—

Десь довелось тобі почуть!..

Запевне, дурень дурня слуха…

Велике діло — проженуть!

Не можна в двері — яв кватирку

Або пролізу в іншу дірку —

І зась усім!

Нехай ся байка мухам буде,

Щоб не сказали часом люде,

Що надокучив їм.