МУДРІ ПОРАДИ ВЕЛИКИХ ПРАДІДІВ. На жаль, ще й досі люди не вигадали машини часу. Хоча, якщо подумати серйозно, такий механізм у нас постійно під рукою. Звісно, ми не можемо побачити своє майбутнє і майбутнє наших дітей, про­те минуле оживає перед нашими очима на сторінках старовинних рукописів. Тут ми можемо знайти не тільки описи давніх битв, але й мудрість наших предків. Ніби до нас звертається з тисячолітньої темряви мудрий голос давніх філософів, які не тільки словами, але й ділом доводили справедливість та корисність своїх життєвих на­станов.

Одним із таких мудреців був Володимир Мономах. Він увійшов в історію як найвидатніший політичний і державний діяч Київської Русі. В Оружейній палаті в Московському Кремлі серед інших екс­понатів знаходиться уславлена «шапка Мономаха», якою вінчали на царство великих російських царів.

Володимир Мономах не має прямого стосунку до цього експона­ту. Один з переказів так пояснює походження прізвища Мономах: коли генеузці зайняли Тавриду, Володимир пішов на них походом і у бою за Кафу у двобої вбив генеуезького князя мономахом, себто одним махом, одним ударом і став єдиноборцем. Насправді Воло­димир був прозваний Мономахом за родовим ім’ям матері Марії: «У Всеволода народився син від дочки царської, грекині, й назвав його батько Володимиром».

Після смерті батька Володимир став князювати у Переяславі, тут він прожив майже половину свого життя. Переяслав дуже часто ставав жертвою нападів половецьких ханів. Ще у п’ятнадцятиріч­ному віці молодий князь узяв участь у першій битві Русі з половця­ми, на згадку про це у нього навіть залишився рубець — не стільки на тілі, скільки на серці. Вже на схилі літ князь пригадував ці свої нещасні молоді роки: «А тепер повідаю вам, діти мої, про труд свій, що ніс я, в роз’їздах і на ловах з тринадцяти років». Зокрема у «Повчанні» Володимир згадує 83 великих походи на Русі, у при­чорноморські степи і в Європу. Володимир був не хільки славним воїном, але й дуже могутнім і спритним чоловіком. Це він і сам підтверджує в «Повчанні»: «А ось що в Чернігові я робив, коней диких власними руками в’язав у пущах… Два тури піднімали мене на роги разом з конем. Олень одного разу мене колов, а з двох лосів один мене ногами топтав, другий рогами бив. Вепр зі стегна меч зірвав, ведмідь вкусив мене за коліно, а лютий звір скочив мені на стегна і коня разом зі мною повалив…». Проте сила його завжди була спрямована на добро. Володимир Мономах був одним із тих князів, які чітко й послідовно протестували проти міжусобиць бра­товбивчих війн. Він бачив загрозу зовнішню, яка приходила зі схо­ду, і усвідомлював, що тільки консолідація, тільки об’єднання русь­ких земель захистить непорушність кордонів молодої держави.

Дуже довгий час Володимир Мономах виконував накази батька, який вів на Русі хитру й підступну політичну гру, виводячи з сус­пільного життя то Олега Святославича, то старшого серед племін­ників, сина Ізяслава — Святополка, то відганяв братів-ізгоїв Рос­тиславовичів на західноукраїнські землі. Але по смерті батька Во­лодимир добровільно поступився престолом на користь двоюрідно­го брата Святополка Ізяславича, а сам разом із дружиною та дітьми знову переїхав до Переяславля.

Власне міжусобиці між князями Київської Русі стали одним із найголовнішим привидів для написання Володимиром «Повчання».Мудра людина й далекоглядний політик, він міг передбачити, які наслідки для батьківщини матиме ворогування родичів-князів. Мо­номах зазначав, що «Повчання» не тільки для власних дітей, а й для інших читачів стане порадою в практичній діяльності. У житті Моно­мах прагнув жити, обмежуючи власні потреби на користь своїх ближніх. Це він пропагував і у «Повчанні», вважаючи, що джере­лом земного щастя є страх Господній і милосердя. Джерелом зем­них нещасть він уважав мінливість видимого світу і всемогутність Божого промислу. Милосердя вимагає постійного прагнення до поз­бавлення і полегшення нещасть ближніх людей. Усі Божі заповіді людина має виконувати беззаперечно і безоглядно — в цьому, за Мономахом, суть страху Божого. Треба постійно прагнути полегши­ти нещастя інших, виявляти справедливість і рівність у стосунках з ними, бо саме таким є милосердя. Справедливість і милосердя не дозволяють покарання смертю, бо це позбавляє грішника можливості покаяння і виправлення. Страта, на думку великого князя, — це акт злоби і помсти, а не справедливості і милосердя. Треба дбати про добрі вчинки, звертався до своїх читачів князь: «Як тебе чогось поз­бавлять — не мстися, як тебе ненавидять або женуть — терпи, як тебе ганять — прохай вибачення».

Отже, християнська мораль була основою життя Володимира Мономаха. Тому він намагався навчити дітей тій самій мудрості: сте­регтися гордині, слухатися старших, шанувати молодих, дбати про убогих, сиріт і вдів; не давати клятв без потреби, а давши — твердо їх дотримуватись; не покладатися ні на тіунів (управителів), ні на слуг, ні на воєвод, а входити в усі подробиці життя; остерігатися брехні, пияцтва й розпусти; поважати жінок, але не давати їм влади над со­бою.

Поради Володимир підтверджував прикладами зі свого життя: «Не пильнував я життя свого, не жалував своєї голови. Що треба було робити слузі, те робив я сам; не покладаючися на посадників та оповісників, робив сам, що було треба; весь розпорядок у своєму домі я сам робив; також і бідного смерда, і убогої вдовиці не давав сильним покривдити…».

Як бачимо, хоча й жив Володир Мономах від нас на відстані майже десяти століть, його поради досить залишаються актуальни­ми. Нам необхідно не тільки прислухатися до мудрих настанов на­ших предків, але й намагатися втілити їх у життя. Можливо, тоді світ навколо нас зміниться на краще.