МУДРІ ПОРАДИ ПРАДІДІВ. Давня українська література з глибини віків донесла до нас безцінні перлини творчості людей, небайдужих до долі Київської Русі, до питань моралі та духовності. Серед найбільш відомих — «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона та «Повчання» Володимира Мономаха. Так, ці твори не уникли релігійної заідеоло­гізованості — головної літературної тенденції того часу, однак вони по праву займають визначне місце в історії письменства.

Дуже популярним у свій час було «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, написане на початку XI століття. Його попу­лярність пізніше підтвердилася цілою низкою творів-наслідувань, на­писаних іншими авторами. Саме «Слово» є церковною промовою-по- хвалою «великому кагану нашої землі Володимиру» за те, що охрес­тив Київську Русь. Іларіон зіставляє Старий і Новий Заповіти, розпо­відає історію розповсюдження християнства в чужоземних країнах до того часу, як «святий князь» приніс його в рідні землі.

Твір митрополита, звичайно, є зразком ораторського мистецтва, проте щирість похвал і почуттів, високий настрій твору, гарний стиль, насиченість біблійною символікою не дають права вважати його велемовною роздутою балаканиною. Автор пишається силою та величністю свого краю, славить його правителів, додаючи при цьо­му: «Не в невідомих землях володарюйте, а в руській, щоб була відо­ма й чутна у всіх кінцях землі», а закінчує молитвою до Бога: «Не дай нас у руки чужинців». Саме тому твір має велике виховне зна­чення. Як служитель церкви, Іларіон мав авторитет у тогочасному суспільстві, а отже, до його порад та думок прислухалися і старші, і діти: завдяки «Слову» в їхній душі з’являлася гордість за рідний край, бажання його захищати, відстоювати інтереси.

Повчальними інтонаціями схожа на твір Іларіона й «Грамоти – ця» Володимира Мономаха, відома під назвою «Повчання дітям». Перед смертю зрозумів Мономах, що не скоро скінчиться розбрат між князями, то й спало йому на думку написати заповіт нащад­кам. Зі здивуванням бачимо, що автор твору XII століття відстоює ті самі моральні принципи (засновані на біблійних заповідях), які є актуальними й сьогодні, тобто твір викликає не вузькоособистий, а загальний інтерес.

Почавши з релігійних обов’язків князя, Мономах переходить до його громадських повинностей і перелічує вимоги до кращих людей свого часу. «Найбільше ж убогих не забувайте, як можете нагодуйте й подайте сироті, вдовицю втіштр і не давайте сильним погубити людину… Куди будете ходити землями своїми, не дайте поганих вчинків зробити отрокам ні своїм, ні чужим… Людину не минайте, не помічаючи, добре слово їй скажіть», — ось тільки деякі з порад мудрого Володимира. Образ автора твору викликає щиру симпатію: людяний князь, що не тільки права свої знав, але й про обов’язки дбав, справді відстоював моральні цінності свого й наступних поколінь.

У наш час, коли часто в суспільстві панує топтання людських прав, пропагування сумнівних душевних якостей і зневага до ду­ховності, згадати про повчання великих мудреців Київської Русі  далеко не зайва річ. Тільки дотримуючись вічних порад предків, можна сміливо будувати майбутнє суспільства та держави.