Мрії Шевченка про майбутнє України. На оновленій нашій вільній землі живе і вічно житиме в народі пам’ять про Великого Кобзаря, геніального сина Ук­раїни, гнівного викривача панів неритих, поборника святої правди. Т. Г. Шевченко був народним пророком, титаном духу, першим, хто відверто і сміливо закликав народ до зброй­ного повстання:

Вставайте,

Кайдани порвіте ї вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

Але тернистий шлях до волі, правди і добра. Народ, знева­жений і пригнічений, стогне у ярмі.

Особливо трагічною була доля жінки. Її недоля була тим згустком болю, що запікся в серці поета. Він гнівно виступав проти жіночого безправ’я. Великий Кобзар став на захист розтоптаних жіночих прав. Мати з дитиною завжди для Шев­ченка були світлими образами. Він писав:

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

А ідеал матері уявляється таким:

І досі сниться: вийшла з хати

Веселая, сміючись, мати,

Цілує діда і дитя…

Поет вірив в силу і міць народу, його світлий розум, пори­вання до правди, волі, щастя. У вірші “Сон” Кобзар з великою любов’ю змальовує жінку, яка мріє бачити свого сина “і урод­ливим, і багатим”. Хоче, щоб він працював на своїм полі:

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі

Та на своїм веселім полі…

Поета глибоко хвилювало минуле нашої України. Він був закоханий у запорозьке козацтво і прагнув викликати в су­часників захоплення ним, бажання скинути з себе рабські пута, відродити громадянську мужність. А за що вони голови складали? До чого прагнули? “За волю святую”, — говорить поет. Вона була йому дорогою й жаданою. Найбільше в поета прохань-мрій. Йому хотілось із-за Дніпра святого “хоч кри-хотку землі”, він твердо був переконаний у тому, що “оживе добра слава, слава України”.

Рідна Україна … Безмежна і широкопола, з синьою дали­ною і зоряними світанками, червоною калиною і вербами сни­лася вона поету, коли він перебував у засланні. Ця боже­ственна краса надавала наснаги змученому серцю. А як хоті­лося бачити її вільною та незалежною. Шевченко свято вірив у перемогу народу, скасування самодержавно-кріпосницького ладу, оновлення світу.

У поемі “Кавказ” він пише: “Встане правда! Встане воля!” Людина і природа в поезії Кобзаря — невід’ємні. Скільки світла і любові до життя звучить у вірші “їсаія. Глава 35”. У ньому висловлена віковічна мрія про визволення людини- трудівника, глибока переконаність у тому, що життя народу стане вільним і щасливим. З якою любов’ю він символізує оновлення світу і всенародну волю. “Люде темнії, незрячі” — це поневолені раби. І відбудеться диво:

Незрячі прозрять, а кривиє,

Мов сарна з гаю, помайнують.

Поет малює ідеал нового суспільного ладу. Думки Кобзаря були спрямовані у майбутнє:

Оживуть степи, озера,

І не верствовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святій.

Геніальний поет вірив у майбутнє, пророкував його. Вчо­рашні раби стануть творцями, змінять обличчя рідної землі. А люди “раді та веселі” зійдуться тими шляхами на спільну раду. З його уст звучали слова: “Борітеся — поборете”, бо тільки в “своїй хаті своя правда і сила, і воля”. Народ праг­нув до правди, добра, духовного розкріпачення. У вірші “Світе ясний! Світе тихий!” Шевченко змальовує оновлене, вільне су­спільство, “нову хату”, про яку мріяв.

Він вірив у самостійну державу. На жаль, ми так довго не мали її. Поезія Шевченка ще і ще раз переконливо доводить, яка прекрасна наша земля, багата українська мова, чудові традиції, звичаї, самобутнє мистецтво.

Кобзар закликав любити цю країну, берегти її, жити в мирі:

Любітеся, брати мої,

Вкраїну любіте.

Нове життя може дати колишнім кріпакам не тільки волю, а й достаток, заможність. У вірші “І Архімед, і Галілей” Кобзар змальовує новий лад як царство рівності:

І на оновленій землі Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

Здійснились мрії великого поета. Україна, яку він так любив, стала незалежною. На повний голос зазвучала рідна мова. Поет писав про стурбовану душу людини, про її бороть­бу зі злом, про прагнення до щастя. І люди не забули цього велетня, титана, Прометея.