Моє захоплення. Людина, котра не має якогось захоплення у своєму житті, на мою думку, обділяє сама себе. Хобі дає нам можливість відпочити, побути наодинці з самим собою, водночас виплеснути свої емоції та думки та зробити щось своїми руками.

Для мене таким заняттям стало вишивання хрестиком. Вишивати мене навчила бабуся. Пам’ятаю, як вона показувала мені свої роботи, як я робила перші свої стібки під її розповіді про те, що колись, дуже давно, вишивати її навчала моя прапрабабуся.

Вишивання хрестиком — давній вид рукоділля. Українці споконвіку прикрашали ним свій одяг, рушники, інші речі. Кожна дівчина повинна була до шлюбу вишити сорочки, хустки для сватів та не один рушник, обравши найкращий для весільного короваю. Під час весілля молодята й досі стають на рушник, який потім вважається оберегом ‘їхнього сімейного життя. Гарно вишитим рушником покривались ікони, що були відомі, хлібом-сіллю на вишитому рушнику зустрічали дорогих гостей, вишивкою прикрашали постіль. Традиційними кольорами в українській вишивці хрестиком є червоний — символ життя, чорний — символ землі та білий — символ чистоти. Хоч іноді значення цих кольорів пояснюється й по-іншому: «Червоне — то любов, а чорне — то журба», як пише в «Пісні про рушник» Д. Павличко. Одяг прикрашався вишивкою там, де стикався з тілом: на комірі, рукавах та подолі — для захисту від поганих сил. Традиційні українські вишиванки мали різні орнаменти — більш мальовничі для жінок та більш строгі, геометричні для чоловіків.

Звичайно, зараз вишивці не надають такого значення, як кілька століть тому, дівчата та жінки вишивають насамперед для задоволення. Іноді навіть і чоловіки беруться до голки! Але завжди таке задоволення відчуваєш, коли на шматочку тканини завдяки лише голці та нитці починає народжуватись малюнок, вишиті різнокольорові хрестики складаються в мозаїку, котра за якийсь час казково перетворюється на образ, картину. Мені дуже подобається вишивати, я вдячна своїй бабусі, що вона привчила мене до цього заняття. Упевнена, що вишивання хрестиком відтепер супроводжуватиме мене все життя, і — хто знає? — може, колись вона зацікавить мою онуку.