Моє враження від оповідань. З великим захопленням я прочитав збірку оповідань Во­лодимира Винниченка, яка називається “Намисто”. У ній роз­повідається про життя дітей бідноти на початку XX століття. Найбільше з усіх мені сподобалися оповідання “Гей, чи пан, чи пропав” і “Гей, не спиться”. У цих оповіданнях діють одні й ті самі персонажі.

Письменник дуже правдиво зображує дітей. Головні герої оповіданнь — близнята. Івашко з вихорцями волосся над чолом, які схожі на “два гребінці у півника”, і Любка, з вираз­ними великими синіми очима, золотою кучмою волосся й гус­тими гарними віями. Близнята мають гарячу мрію: влашту­вати голубник, завести десять пар голубів і доглядати їх. Але грошей у дітей немає. Гроші треба зібрати. Івашкові та Любці прийшлося зазнати багато пригод, але гроші на голубів вони все ж таки зібрали.

Письменник дуже симпатизує своїм маленьким героям: з усіх складних ситуацій вони виходять повними переможця­ми. Володимир Винниченко майстерно змальовує характери дітей — впертого, настирливого Івашка й Любки, яку сам письменник називає “буйною та розгонистою”. Але не тільки дитячі проблеми вирішують ці двійнята. Нерозлучні близня­та, виявляючи свою сміливість і жертовність, допомагають дяді Павлусю, організаторові страйку на заводі, утекти з-під арешту. У цьому випадку діти ще раз доводять свою кмітливість, винахідливість та обережність.

Письменник докладно розповідає про догляд за голубами, і ми розуміємо, що Володимир Винниченко — неабиякий го­луб’ятник. Івашко й Любка захоплено доглядають своїх птахів, піклуються про їхнє здоров’я.

Мені дуже сподобалися оповідання Володимира Винни­ченка, і тому я раджу всім школярам, а також їхнім батькам прочитати їх та переконатися в талановитості цього пись­менника, у його вмінні яскраво змальовувати життя бідних, але по-своєму щасливих людей.