МОЄ СТАВЛЕННЯ ДО РІЗНИХ МОЛОДІЖНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ. Говорячи про молодіжний рух в Україні, я повсякчас ніби ставлю себе перед вибором, до якої організації приєднатися. І в той же час розмірко­вую, чи потрібно це мені.

У роки юності моїх батьків існувала лише одна молодіжна організа­ція — комсомол. Мої батьки були комсомольськими активістами, проте це аж ніяк не допомогло їм у подальшому житті. Змінився суспільний устрій — змінилось і ставлення до комсомолу. Мої батьки дуже тепло зга­дують свої комсомольські роки, адже це були роки їхньої юності. Комсомол виховував у них активну життєву позицію, проте це ніяк не відбилося на. матеріальному забезпеченні нашої сім’ї. Усе життя мої батьки важко пра­цюють, хоча і не завжди отримують за це заробітну плату. Вони звичайні виробничники, чесні і порядні люди, але зараз цього замало. їх, звичайно, поважають на роботі, але повагою ситий не будеш. Мені хочеться жити краще, ніж вони. Я хочу добре вдягатися, мати хорошу машину, бо впев­нений, що автомобіль — це не розкіш, а засіб пересування. Але як досягги усього цього? Чи потрібні для цього молодіжні організації, якщо вони аж ніяк не орієнтують у житті?

Кілька років тому я перебував у дитячій організації скаутів, але мені там не сподобалося. Крім звичайних життєвих навичок, які одержує скаут, статут організації вимагає повного підкорення волі дорослих начальників, навіть тоді, коли начальник у чомусь помиляється. Мене не лякає сувора дисципліна, бо я мрію стати військовим, але не хочу бути сліпим знаряд­дям чиєїсь волі.

Зараз існує багато молодіжних організацій, посилилась участь молоді у всіляких партіях, проте я не впевнений, що це потрібно самій молоді. Іноді лідери цих самих партій, спираючись на молодь, досягають числен­них голосів на виборах, але потім нічого не роблять ні для своїх виборців, ні для кого іншого.

Мене більше приваблює молодіжний рух в цілому, як от: «Молодь проти СНІДу», «Молодь проти ядерного озброєння», екологічний рух.

Проте я не впевнений, що для цього необхідно кудись вступати. Мені здається, що для цього достатньо бути порядною людиною, бути громадя­нином. І якщо кожний із моїх ровесників відчує свою відповідальність за долю держави, за долю майбутніх поколінь, за долю людства, тоді і не буде у нас ні війн, ні чорнобилів. І це не високі фрази. Це усвідомлення своєї причетності до світу, а значить, до життя.