Моя зустріч з «Велесовою книгою». Нещодавно на уроці української літератури я познайомилася з дуже цікавою пам’яткою нашого народу «Велесовою книгою». Вона була знайдена в 1919р. офіцером Ізен-беком в одному з родових маєтків дворян на межі між Україною і Росією. Довгий  час офіцер зберігав її в себе, нікому не показуючи, але потім розповів про знахідку своєму знайомому Миролюбову. Зацікавившись незвичайною пам’яткрю учений присвятив багато років переписуванню зшифруванню дощечок, на яких були записані і літери. Його робота виявилася дуже важливою, що під час війни пам’ятка була втрачена разом з бібліотекою Ізен-бека. Довгий час у літературному світі точилися суперечки щодо непідробності та справжньої історичної цінності «Велесової книги».

Дощечки «Велесової книги» різноманітні за змістом. Деякі з них розповідають про життя праслов’янського народу в давні часи, коли території, на яких жив праслов’янський народ, постійно займали різні кочові племена — кімерійці, скіфи, сармати. Вони поневолювали праслов’ян, грабували і вбивали людей. Але праслов’яни не хотіли коритися кочовикам, тому вони верталися звідти, куди втікали і куди їх вивозили загарбники.

На інших дощечках «Велесової книги» написано про те, що на цій території жив хліборобський народ — орії (чи арії). їхнім символом був образ Матері-Птиці, яка оберігала й захищала оріїв від усіх лих і якій орії поклонялися.

«Велесова книга» дуже докладно розповідає про життя праслов’янського народу, про події, які сталися з нашими пращурами в давні часи.

Окремі дощечки описують особливості давньо-слов’янської релігії, основних богів, серед яких Сва-рог, Перун, Велес та інші. Кожен із богів має свою сферу дії, але всі вони вважаються проявами бога-ба-тька — Сварога. На честь своїх богів слов’яни приносили квіти, мед, зерно, бо ті не потребували кривавих жертв. Молилися ж вони не в спеціальних церквах, а біля річки, у полі, серед лісу. Наші предки вірили, що після смерті вони перенесуться в інший світ, який називається «нав», та потраплять до раю-ірію, де вже знаходяться душі всіх померлих.

« Велесова книга» допомогла мені більш докладно дізнатися про життя моїх прашурів-праслов’ян. Неначе живі постали вони переді мною з усіма своїми турботами, звичаями, віруваннями. Віднайдена випадково на початку XX століття пам’ятка повністю перевернула погляди багатьох учених-істориків на те, яким чином розвивалася слов’янська культура в дохристиянський період. Ми бачимо, що наші предки були зовсім не кровожерливими варварами, а мирним високорозвиненим народом, що ми можемо пишатися ними. Тому залишається тільки жалкувати, що збереглися лише окремі дощечки «Велесової книги», і ми не можемо вивчити свою праісторію в усіх її подробицях.