Моя улюблена поетеса. Шукай мене у заметілях слова, Шукай мене у зоряних світах…
Епіграф до твору — це рядки вірша моєї улюбленої поетеси, яка народилася на Охтирщині, Катерини Іванівни Квітчастої. Якщо вслухатись у рядки її поезій, то можна відчути всю їхню суть: це лірика невгамовного оптиміста. Її вірші правдиві, щирі, сповнені великої любові до людей, України, рідного краю, чарівної охтирської природи.

Поетеса володіє талантом бачити далеке і близьке, минуле і сучасне. Вона не політик, але бачить «сучасні вали розрухи», «безпритульність України».

Хто працює, той не їсть,

Хижа кривда серце крає…

Тому так багато сліз

У Шевченковому раї…

Тому рясно так могил

Попід небом українським.

Долі падають сніги

До порожньої колиски.

Якось у поетеси брали інтерв’ю і спитали, чи може вона назвати себе щасливою людиною. Катерина Іванівна відповіла: «Так. Я щаслива. І знаєте чому? Не тільки через поезію. Я ніколи не ношу в собі зла — завжди усміхаюся, бажаю усім доброго дня. Я дуже чутлива, але жодної крихти зла у мене немає. Його і так вистачає в житті.. Але коли в людині живе добро — це робить її іншою, більш справжньою». І в цьому, напевно, сила її поезії: в любові до життя, в доброті до людей. А творчий пошук — безмежний, як і наш всесвіт, частина якого у поетичних рядках Катерини Квітчастої.

У неї був неперевершений талант бачити в усьому незвичайне: у буденному щебетанні пташок, у зелені садів, у широкій леваді, що розкинулася перед двором. Адже саме звідси вона черпала снагу, саме рідні простори допомагали творити їй Поезію.