Моя улюблена книга. У центрі Стамбула на самому видному місці стоїть кам’яна стела-пам’ятник українській дівчині зі співучим ім’ям Роксолана.Він — не лише присвята винятковій дочці України, а й возвеличенняпалкої віри в красу життя, символ боротьби жінки за свою особистість та неповторність, за право бути щасливою.

Образу Роксолани присвятив свій роман і Павло Загребельний, який відповів на питання, як і чому Роксолана, котра, здасться, не зробила нічого виняткового чи надзвичайно видатного в історії людства, «не загубилася і не згубилася в вік титанів» епохи Відродження. Вона зуміла відстояти свою людську і жіночу гідність у суспільстві, де зробити це було практично неможливо.

Відтоді, як я вперше прочитала цей роман, пройшло немало часу. Може, тому, шо за своїм віком я тоді ще не могла осягнути всього прочитаного, багато чого мені здалося незрозумілим. Та ось нещодавно я знову із захопленням перечитала «Роксолану», і роман мені настільки сподобався, шо став улюбленим літературним твором. Я знаю, що буду ше не раз повертатися до нього, шоб знову й знову зустрітися з дивовижною своєю давньою співвітчизницею.

Коли я читала роман, мені весь час здавалося, що я дуже добре знаю цю дівчину, вона мені вже зустрічалася. І раптом я зрозуміла: Загребельний уособив у образі Роксолани найвиразніші риси української жінки, її зовнішність, характер. Її краса — це незрівнянна краса українок: «стан гнучкий», «біле лице», «біла шия», «сині очі», «довгі вії», «тонкі брови». У її характері автор возвеличив чарівність української душі, і висоту почуттів, і прагнення до волі та знань, і турботу про знедолених, і незламність у часи важких випробувань, і над усім ним — свята любов до рідної України, за якою тяжко сумувала нескорена душа Насті. Ця любов допомогла піднятися з колін рабині і, ставши Роксоланою, досягти найбільших висот влади. При цьому єдиною іброєю Насті-Роксолани були її врода, розум, незалежна воля.

Сьогодні, на мою думку, образ Роксолани є дуже актуальним для нашого суспільства. Мабуть, серед моїх співвітчизників не знайдеться жодного, хто б залишився байдужим до цього образу, бо в ньому сконцентровані всі найкращі риси людини, що, опинившись у важких умовах, бажає відстояти свою гідність. Для кожної сучасної жінки Роксолана, крім того, стала ще й символом боротьби за власну особистість, неповторність, за право називатися дочкою своєї землі.

Мені навіть важко словами передати захоплення й пошану, що їх викликав у моїй душі образ героїні Загребельного. Я водночас відчула вдячність і за те, що вона уславила в історії ім’я української жінки, і за те, що своїм прикладом вчить найвищим якостям людської особистості, і за те. що примушує замислитися над власним характером, інаю, що назавжди залишиться Роксолана поруч зі мною і я буду разом із нею долати свої життєві випробування, перемагаючи їх на шляху до щастя. Бо не вірити їй — не можна: «…Я з вами ітиму, я вірна і сильна. Я вам поможу у печалі і скруті. Що знала я, діти, про ваші шляхи? Та серце говорить (а серце правдиве), що доля судилась вам, діти, предивна, і буде щасливим великий похід. Я з вами  крізь терни до зір золотих — ітиму повік, бо не зможу не йти. Дійдемо — так серце мені промовляє. А серце все знає».