Моя улюблена. У центрі Стамбула на самому видному місці стоїть кам’яна стела- пам’ятник українській дівчині зі співучим ім’ям Роксолана. Він — не лише присвята винятковій дочці України, а й возвеличення палкої віри в красу життя, символ боротьби жінки за свою особистість та неповторність, за право бути щасливою.

Образу Роксолани присвятив свій роман і Павло Загребельний, який від­повів на питання, як і чому Роксолана, котра, здається, не зробила нічо­го виняткового чи надзвичайно видатного в історії людства, «не загубила­ся і не згубилася в вік титанів» епохи Відродження. Вона зуміла відстояти свою людську і жіночу гідність у суспільстві, де зробити це було практично неможливо.

Відтоді, як я вперше прочитала цей роман, пройшло немало часу. Може, тому, що за своїм віком я тоді ще не могла осягнути всього прочитаного, багато чого мені здалося незрозумілим. Та ось нещодавно я знову із захоп­ленням перечитала «Роксолану», і роман мені настільки сподобався, що став улюбленим літературним твором. Я знаю, що буду ще не раз повертатися до нього, щоб знову й знову зустрітися з дивовижною своєю давньою співвіт­чизницею.

Коли я читала роман, мені весь час здавалося, що я дуже добре знаю цю дівчину, вона мені вже зустрічалася. І раптом я зрозуміла: Загребельний уосо­бив у образі Роксолани найвиразніші риси української жінки, її зовнішність, характер. Її краса — це незрівнянна краса українок: «стан гнучкий», «біле лице», «біла шия», «сині очі», «довгі вії», «тонкі брови». В ії характері ав­тор возвеличив чарівність української душі, і висоту почуттів, і прагнення до волі та знань, і турботу про знедолених, і незламність у часи важких випро­бувань, і над усім цим — свята любов до рідної України, за якою тяжко су­мувала нескорена душа Насті. Ця любов допомогла піднятися з колін рабині і, ставши Роксоланою, досягти найбільших висот влади. При цьому єдиною зброєю Насті-Роксолани були її врода, розум, незалежна воля.

Сьогодні, на мою думку, образ Роксолани є дуже актуальним для нашо­го суспільства. Мабуть, серед моїх співвітчизників не знайдеться жодного, хто б залишився байдужим до цього образу, бо в ньому сконцентровані всі найкращі риси людини, що, опинившись у важких умовах, бажає відстояти свою гідність. Для кожної сучасної жінки Роксолана, крім того, стала ще й символом боротьби за власну особистість, неповторність, за право називати­ся дочкою своєї землі.

Мені навіть важко словами передати захоплення й пошану, що їх викли­кав у моїй душі образ героїні Загребельного. Я водночас відчула вдячність і за те, що вона уславила в історії ім’я української жінки, і за те, що своїм при­кладом вчить найвищим якостям людської особистості, і за те, що примушує замислитися над власним характером. Знаю, що назавжди залишиться Роксо­лана поруч зі мною і я буду разом із нею долати свої життєві випробування, перемагаючи їх па шляху до щастя. Бо не вірити їй — не можна: «…Я з вами  ітиму, я вірна і сильна. Я вам поможу у печалі і скруті. Що знала я, діти, про ваші шляхи? Та серце говорить (а серце правдиве), що доля судилась вам, діти, предивна, і буде щасливим великий похід. Я з вами — крізь терни до зір золотих — ітиму повік, бо не зможу не йти. Дійдемо — так серце мені промовляє. А серце все знає».