Моя улюблена казка — «Про Жар-Птицю та Вовка». Чому? Можливо, тому що з трьох царських синів успіху досяг той,якого вважали дурнем. Хоч і най поганішого коня він вибрав. Кожен із царських синів обирав свою дорогу сам: один сам хотів залишитися ситим, другий про коня свого подбав, а не про себе. Третій обрав ту дорогу, де коня Вовк з’їсть… От Вовк і з’їв, та чомусь став допомагати дурню. Забажав він вкрасти Жар-Птицю, та не зміг, за це йому наказали привести коня напівзолотого — напівсрібного. А за коня треба було вкрасти чарівну панну… Став тоді Вовк прикидатися панною, потім конем. От і став дурень володарем і панни, і Вовка, і Жар-Птиці!

Дуже поталанило дурневі, та його брати вирішили вбити його і забрати усі його багатства. Його друг Вовк убив гадюку, яка хотіла крові вбитого дурня. А сороці, яка мала його клювати, загадав принести цілющої води — мертвої і живої у коробочках з листя. Вовк виявився кращим другом, ніж рідні брати-заздрісники. Він за допомогою води дурня оживив і навіть довіз його додому, де усі до нього одразу прихилилися: і Жар-Птиця, і кінь напівзолотий — напівсрібний, і чарівна дівчина.

Насамкінець дурень одружився і мав і коня, і птицю. А братам він простив, а вовкові віддячив, засмаживши цілого барана.

Чому мені подобається ця казка? Бо вона про те, що дурням іноді таланить, а хитрим і підступним, та ще й зрадливим — ніколи! Що за добро треба віддячувати, а зло навчитися прощати. І ось шо цікаво: дурневі так і не вдалося нічого вкрасти, то й довелося мінятися. Добре, що вовк виявився такий чарівний. І це гарно, бо красти — гріх.

А ще у цій казці є приповідка: «От вам казка, а мені бубликів в’язка…» Дуже я бублики полюбляю!